Через перевал

«Пане Анатолiю, постривайте, – пiдвiв руку Корнило, – ми мусимо нинi повести розмову не про лiтературу взагалi, а про ii сучасний виток, чей не можемо вiчно киснути в нацiональнiй заводi, нас мусить нарештi почути Європа! Доки ми будемо жити славою минулого? Ця наша пристрасть давно викликае насмiшки в сусiдiв, мовляв, – не вмiючи побудувати державу, суголосну новому часовi, ви з мiстичним мазохiзмом заганяете Украiну мало що не в Трипiлля та ще й пишаетеся тим…»

«Звiсно, це недобре, – вiдказав Анатолiй. – Та е тут один нюанс: украiнськi письменники мають не тiльки збагачуватися знанням свiтовоi лiтератури, а й надихатися ароматом рiдноi, i якщо будемо дотримуватися таких правил, тодi новий лiтературний стиль стане спiвзвучним iз свiтовим, проте матиме нацiональну матрицю.

Це закон, панове, закон! А те захоплення наших постмодернiстiв ребусами, непрозорiстю художнього вислову – то в Європi давно вже пройдений етап».

Червоноголовий юний поет iз променистими косичками перестав сновигати залою й декламувати лихослiвну поезiю, вiн зупинився за спиною Анатолiя й прислухався, нiби намагався зрозумiти, що той говорить, – видно, його зацiкавили переконливi iнтонацii Анатолiевоi мови.

«Я тобi потiм перекладу, – обiзвалася iз скандинавського гурту поважна жiнка, яка пильно прислухалася до дискусii. – Я Гелена Краг, – звернулася до Анатолiя, – перекладачка Достоевського на норвезьку. І Толстого – теж… І скажу вам, добродiю: я не люблю нацiоналiстiв».

Анатолiй промовчав, вiн думав, що вiдповiсти цiй норвезькiй космополiтцi.

Тим часом до Северина пiдiйшла молода жiнка з розкосими очима, мала вона гладко причесане чорне, мов смола, волосся, гривку на чолi й бронзове, нiби виполiруване обличчя. Своею зовнiшнiстю геть вiдрiзнялася вiд iнших скандинавiв – Северин пильно приглядався до неi. Була зодягнута в жовту шовкову пелерину, в штани iз шкiряною аплiкацiею, пiдперезана червоним поясом, з мочок вух звисали червонi сережки, а груди прикрашало дороге коралове намисто.

«Я хочу з вами познайомитися, – сказала англiйською.

 – Ви весь час поглядали на мене, певне, я вам сподобалася, а в нас такий звичай, що жiнка мае вiдповiдати взаемнiстю».

Северин знiяковiв – такого зiзнання вiд жiнки не чекав, сказав, придивляючись до ii цiкавого обличчя:

«Так, я справдi задивився на вас, ви зовсiм вiдрiзняетеся вiд них, – показав на ii товариство. – Хто ви?..»

«Я гренландка. Йоганна. Вчителька ескiмоськоi й англiйськоi мов, а теж – мисливець.