Через перевал

Ну i поетка…»

Северин звернув увагу на ii взуття з тонкоi тюленячоi шкiри, вишите яскравими вiзерунками. Посмiхнувся.

«Ви зовсiм як Саламiна!»

«О, ви чули про Рокуела Кента! Ми шануемо цього американського маляра… Тож будьмо знайомi».

Вона подала Севериновi руку – мiцну й тверду, гейби чоловiчу.

«Северин», – назвав свое iм’я Майстер.

«Чи можу вас колись запросити на кафемик? Це по-нашому вечеря з кавою… Згода?»

Йоганна повела долонею по Севериновiй щоцi: пучки ii пальцiв були м’якi й чутливi.

«Ви менi подобаетесь. А як я вам?»

«Ви чарiвна, Саламiно», – вiдказав Майстер, до решти знiтившись.

III

Пiсля обiду теплохiд «Ренесанс» мав розпочати круiз. Вранцi Северин ще раз вийшов на вершину Лiкабету: за два днi перебування в Атенах вiн навдивовижу звикся з цим бiлим мiстом, якому немае краю, нiби воно переповзло через Пiрейську затоку й сягнуло острова Саламiн, що он мрiе вдалинi. Майстер згадав назву цього шматка грецькоi сушi, славноi переможною битвою грекiв з персами, – i це ймення повернуло його думки до вчорашнього бенкету в «Тавернi пiд Акрополем».

Згадка ласкаво дiткнулася серця: ким буде для нього в цiй подорожi вродлива ескiмоска Саламiна з ii наiвною вiдвертiстю в мовi, i в прихованих повiками очах – невловимою таiною, готовою йому вiдкритися; а може, вчорашня зустрiч з нею – то лише пiдiгрiтий вином приемний подорожнiй епiзод, й вони з Йоганною за час круiзу бiльше й словом не перекинуться?

Вiдчуття солодкоi тривоги огорнуло Северина при згадцi про Йоганну-Саламiну: в свiдомiсть раптом увiрвався iнший спогад, що його Майстер намагався приглушити забуттям, i це йому нiколи не вдавалося.

Був вiн немов дихання, мов серцебиття, без яких неможливо жити. З глибин далекого минулого завше зринала постать дiвчинки, яка колись перед його вiдбуттям на армiйську службу явилася йому на Святоюрському майданi у Львовi: дiвчинка бавилася м’ячем, мала довге до пояса русяве волосся й великi зеленi очi, м’яч покотився до його нiг, вiн пiдняв, подав малiй незнайомцi, а тодi зелене полум’я залило його всього, i Северин збагнув, що з тiеi повенi вогню не виринути йому нiколи, вiн i не хотiв виборсуватися з того виру, та кликав хлопця невблаганний обов’язок – вiн мусив покинути свое мiсто на довгих три роки й залишити дiвчинку на майданi.