Через перевал

Нова поезiя гряде в новий час, i осипаеться з неi непотрiб, немов окалина iз зiгнутоi залiзноi штаби – щоб явити свiтовi чистий метал людського слова!

Данило тихо зiйшов з подiуму, i тихо було в читальному залi: вечiр поезii закiнчився – хто ж бо мiг перевершити нинi Данилiв бiль i надiю?

Теодоровi забракло слiв на похвалу чи на огуду Даниловоi поезii, вiн не мiг вирiшити, як оцiнити ii вартiсть, приглядався до облич присутнiх, щоб вiдчитати на них позитивне або ж негативне враження, – йому, зрештою, було все одно, яку реплiку вигукнути: осудливу чи похвальну, аби тiльки продовжити вечiр i не втратити такоi милоi для нього функцii керiвника; вiн стояв з пiдведеною рукою й невизначено вертiв вказiвним пальцем, нiби просвердлював повiтря, а тим часом хлопцi з групи евентуалiстiв встановили кiнопроектор, загасили свiтло й тим самим усунули Теодора вiд керiвництва; на стiну впав свiтляний квадрат i на ньому розпочалося дивне дiйство.

На екранi з’явилися примари, в яких можна було впiзнати есеiста Вiктора, романiста Юрiя, драматурга Олександра й молодших поетiв, якi назвали себе евентуалiстами: у всiх обличчя були розмальованi крикливими барвами, бiлi ребра виступали на оголених постатях, якi завзято вимахували електрогiтарами, спрямовуючи грифи на публiку, нiби тримали в руках не музичнi iнструменти, а шмайсери; тi потойбiчнi тiнi викрикували речитативом щось схоже на похоронне голосiння, причому виконували рiзнi гiмнастичнi вправи, спиналися по драбинках, зависали головами вниз, падали й, качаючись по землi, корчилися, потiм схоплювались i видавали з горла глухi загробнi звуки… Майстер Северин нiколи б i не здогадався, що мало означати це шалене шоу, якби в кiнцi фiльму не з’явилися на екранi зловiснi титри: «Танок смертi».

«Мистецтво може бути й глупе, аби лише дарувало задоволення», – почув Северин у темнотi невпевнений голос. Вiн впiзнав його й вiдповiв: «Можна отримати задоволення й вiд глупоти? Вперше таке чую».

Тарасовоi вiдповiдi Майстер не дiждався: вдарила раптом музика, зблисло свiтло; посерединi кола виправляли танець життя закоханi Елiта й Корнило.

Вони танцювали красиво й гаряче, обое були вродливi й натхненнi, iхня енергiя запалювала присутнiх, проте нiхто не смiв заважати витворному еротичному танцевi; пара танцювала довго й до знемоги, та врештi, взявшись за руки, танцюристи прожогом вибiгли з бiблiотечноi кiмнати.