Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

По ночах мордувало мене сумлiння за вчинений перед самим собою фальш, за одверту паскудну зраду своему пензлевi. На полотнi пишався благодiйник – так змiнився весь його лик. Це ж колись подумають люди: який добродiй верховодив костьолом у Львовi на початку п'ятнадцятого столiття, або ж, дiзнавшись про його злочини, оплюють мою пам'ять. Майстер Владика промовчав, оцiнюючи портрет, вiн сам не мiг збагнути, що йому бракуе. Я ж добре знав… Одного ранку, не витримавши мук совiстi, я взяв шматку, вмочив ii у покостi, стер вуха Ісусового опiкуна i з пам'ятi намалював Одровонжевi.

Настав довгожданий день сходки. Яцько Русин принiс до цеховоi господи три своi роботи i набитий грiшми гаманець – на багате братське пиво. Вiд Одровонжа прийшов канонiк, щоб закупити портрет архiепископа, як тiльки новачка приймуть у майстри.

Цехмiстр вiдкрив скарбону на знак, що урочиста сходка розпочалася – всiлякi суперечки, колотнеча при вiдкритiй скарбонi суворо заборонялися, – усi встали i вголос помолилися.

Пiсля молитви майстри, челядники й учнi посiдали на лави, перед них вийшов Яцько, три його картини стояли припертi лицевим боком до стiни.

Показав першу – розп'яття. Старi майстри схвально похитали головами, цехмiстр – теж. Далi – королiвськi лови. На заднiх лавах прошелестiв серед челядникiв i учнiв захоплений шепiт – картина вражала застиглiстю стрiмливого руху. Прийшла черга показувати третiй, головний майстерштик – портрет вельможi. Видно було: Яцько чомусь вагаеться. Вiн пiдiйшов до полотна, хвилину постояв, потiм, нiби зважувався на вiдчайдушний вчинок, рвучко повернув до глядачiв портрет. На майстрiв дивився пiдступний ханжа з огидним ликом гемонськоi тварюки.

Мовчали майстри, не знаючи, що сказати, адже сам архiепископ мусив бачити, що малюе Яцько на полотнi: на заднiх лавах дружно пирснули смiхом челядники, а тодi канонiк, прийшовши до тями, закричав:

– Маляр лотр! Вуха, вуха чиi?

Наймолодший майстер поляк Хойнацький, який теж вчився у Владики, схопився з лави:

– Та чиi ж – Одровонжевi! Я мав честь бачити його ексцеленцiю зблизька.

Чей же не свинячi!

Вибухнув регiт на заднiх лавах. Канонiк пiдбiг до Яцька i схопив його за вилоги каптана.

– Чиi вуха, пся крев?!

Яцько вiдштовхнув канонiка, цехмiстр закликав до порядку, але було вже пiзно. Челядники посхоплювалися з мiсць i сердитi на святенника, через якого ось пропадае лiбацiя[23 - Цеховий бенкет.], потягнули його в темний кут господи, частуючи пiд боки стусанами.