Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Хтось клацнув вiчком скарбони, даючи цим стуком сигнал до бiйки. Почалася веремiя…

Яцько замовк.

– А потiм? – повернув до нього голову Арсен.

– Потiм… Потiм сталося те, що сталося. Одровонж викупив у цехмiстра портрет, щоб його, бува, не вивiсили, а мене наказав вигнати з цеху.

Коли Яцько забрав своi пожитки i прийшов до Владики прощатися, той дорiкнув йому:

«Навiщо ти вилiз на сходку з тими свинячими вухами? Та намалював би йому хоч з Дiви Марii, коли вже так хоче».

«Не кривiть душею, майстре.

Самi хмурилися, коли я показав вам портрет, той – з Йосифовими вухами… А втiм, малюйте собi херувимiв, я не вмiю…»

«То й пропав. Дурень ти… Який маляр пропав!»

«А коли маляр домальовуе чортовi ангельськi крила, то це не означае, що вiн пропав? Коли лжу за правду пiдносить?»

«У кожнiй лжi е зерно правди. І нашi нащадки знайдуть ii».

«У купах гною порпатимуться, щоб знайти перл, так?»

«Але таки знайдуть. А що ти зможеш залишити, коли уже погубив себе?»

– Оце й усе, – закiнчив Яцько.

 – Владицi пробачили за мене – вiн погодився робити для катедри вiтражi. Хойнацького визнали призвiдцею ребелii i присудили його до двохсот поклонiв у цеховiй каплицi й одного каменя воску. А я опинився на задвiрках Вавiлона.

Дверi до комiрки прочинилися, крiзь отвiр просунулася голова корчмаря.

– Пора, – сказав. – Давайте плату i йдiть, коли не залишаетесь на другу нiч.

Яцько Русин благально глянув на Арсена, i той замовив вина.

– Залишайся зi мною, – сказав Яцько, коли знову захмелiв.

– Та замовкни, ти! – скипiв Арсен.

– Рачил би тобi, ведлуг давнього обичаю, не зарiкатися вiд лазаревоi суми…

– Хто намовив тебе i чиiм язиком говориш? – скрикнув Арсен, згадавши, що такi слова вiн уже чув бiля брами Луцького замку. Чому його хочуть затягнути до себе жебраки, з якого приводу? Сказав, нiби вiдпрошувався вiд напасника: – Зрозумiй же, Яцьку, що я музикант, i хлiб собi завжди знайду.

– Жебраки також мають лiри…

– Чого ради тягнеш мене у свою твань? – з докором мовив Арсен.

– А ти сведецтво маеш, що не у твань iдеш?

Коли виходили, корчмар улесливо промовив до Арсена:

– Ай джан, залишайся у мене на службi, менi музикант ой як потрiбний!

– Та пропадiть ви пропадом! – розлютився Арсен, вiддав корчмаревi плату, Яцьковi всунув у долоню монету i вийшов з корчми, грюкнувши дверима.

Яцько Русин вийшов слiдом за ним на порiг.

– А не забудь сюди дороги, позначку десь залиши! – гукнув.