Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

 – Хiба я фальшивив, пишучи про могутнiсть Вiтовта, пiдступнiсть Ягайла, непостiйнiсть бунтiвливого Свидригайла?»

Осташко почав пригадувати слово за словом весь свiй лiтопис – нi, лжi в ньому не було, та враз вiн побачив, як дивиться на нього добрими очима кушнiр Галайда й показуе пальцем на книгу: «Я знаю, Осташку, що ти й мене там добре розмалював!», а за ним стоять гончар Микита i Арсен, i божевiльний тивун, i сотнi iнших облич – усi на книгу позирають, впевненi, що iх iмена записанi, адже вони жили i були часткою великоi iсторii.

Калiграф опустив очi – не писав вiн про них. І подумав, що до цинобри, котра нагадуе колiр кровi, мабуть, потрiбно було домiшати – щоб фарба була тривкою – хоча б краплину справжньоi кровi серця, витисненоi болем за людей, iмен яких у лiтописi немае.

Прокинувся. Химерний сон ще не встиг розтанути, Осташко хапливо сягнув по оправлену в чорнi палiтурки книгу, яка лежала поряд на стiльцi, розгорнув i аж тодi полегшено зiтхнув i усмiхнувся, зрозумiвши, що все це йому снилося.

«Такi сни – на довге життя», – прошепотiв, з утiхою вдихнув весняного повiтря, що вливалося до iзби крiзь вiдчинене вiконце густим струменем, пропахлою березовим соком i солодкою бростю, але схаменувся, згадавши тривожне сновидiння.

«А й справдi, чи промигнуло в моему лiтописi хоч одне iм'я ратника, кметя, ремiсника, каланника? Таж нi… Але чому? Хiба я iх не знаю? Не заведено писати про них – скажу. Це правда. Однак чи можна назвати лiтописом – писання за лiтами – житiя повелителiв, котрi вряди-годи осiдлують Клiо i возвишаються над безiменною юрбою, яка насправдi е душею i плоттю першоi Музи?»

Осташко вийшов на порiг.

У медових чагарниках гудiли бджоли – було вже по теплому Олексi. Сине небо повисло над одеськими полями, а мiж ним i молочним туманом над Лiберцiею плавав, немов гiгантський ковчег без вiтрил, червоний замок.

Гомiн, брязкiт, звуки литавр i труб долинали з Замковоi гори, звiднi мости на обох дорогах опущенi – до замку прямували вершники i пiшi люди.

Калiграф згадав: Івашко Рогатинський на другий же день пiсля доччиного весiлля наказав войському об'iхати всiх землян: хай висилають до замку iз своiх земель сулицi[24 - Один кiнний воiн з кiлькома помiчниками.

Кожний власник землi вiдповiдною кiлькiстю сулиць сплачував старостi податок за землю.], заможнi кметi виставляють одне коп'е з п'яти сiмей, данники платять военний чинш, тяглi стають до робiтничоi i пушкарськоi служб.

І потяглися звiдусiль вибранцi[25 - Рекрути.