Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Суддя же, опецькуватий, з червоним, мов у рiзника, обличчям, перед весiллям i пiд час нього надмiру улещувався до Івашка, та як тiльки староста пiдписав трактат на земському судi, за яким вiддавав за Орисею три лани[26 - Близько 17 га.] iз свого маетку пiд Бродами, Давидович зачинився у дворi, наче й не обходили його бiльше Івашковi справи.

Мартин Скрибка мав себе зараз, певне, за апостола Христового: вiн звiв угору руки i проповiдував перед Галайдою:

– Єгда же Бог сотвори небо i землю, сатана сидяше у морськiй пiнi i пищаше, що помiчникiв не мае.

Змилостивився Господь, сказав йому стрiпнути один раз пальцем. А той стрiпував i стрiпував i натворив чортiв премного. Тодi Бог узяв чортiв у жменю i розкидав iх. Котрий упав у воду, став водяником, котрий у лiс – лiсовиком, який у хату – домовиком, а один упав над Галайдове озеро i став суддею Давидовичем… Во iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа, – перехрестився Скрибка i потюпав до другоi хати проповiдувати.

Галайда заходився вiд смiху. Вiн уже побачив Калiграфа, та лише помахав йому рукою для привiтання, а другою тримався за живiт, але поглянув на гiрко-сумне обличчя Осташка й перестав смiятися – засоромився iз своеi утiхи над блаженним.

– І хто б мiг подумати, – розвiв винувато руками, – що такий сумирний Микита позбавить чоловiка розуму.

– Не Микита це вчинив, – мовив Осташко. – Людина ж не народжуеться убивцею, жебраком, блазнем… Чей не вродився звiром i Мартин. Хтось навчив його, як стати здирою, хтось вiдняв у нього серце.

– Давидович, Осташку.

– Вiн. Але й Давидовичiв теж хтось сплодив на свiт.

– Ex, Калiграфе, Калiграфе, – зiтхнув кушнiр i спересердя вдарив кулаком об кулак. – Чи ж то люд наш став уже таким пiд'яремним бидлом, що нiколи не спроможеться повернути собi вiдiбране?

– Слiз людям нiхто не поверне…

Мартин повторював свою проповiдь десь у сусiдньому дворi, i вже не смiшила вона Галайду.

– Чого це так Івашко узявся за того Давидовича? – думав уголос кушнiр. – Сам же по-божому з людьми, тож хiба не бачить: суддя, щоб обiгнати в багатствi самого старосту, панщину на своiх угiддях подвоiв, чинш потроiв, землi скуповуе по всiй Волинi i Подолii, а Івашко йому доньку – таку квiтку… Таж до Юда православний, вiн i свата свого продасть, еже йому хто заплатить добре.

– А може, Івашко тебе боiться…

– Мене?!

– Чернi боiться… Сам-то добрий i справедливий, зате псiв лютих бiля двору тримае. Щоб мав ким вiдiгнати вас, коли забагато зажадаете.