Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

– Погляньте тепер ви на образ, що висить справа на стiнi: Ісус наступив на череп Адама, грiх якого спокутував перед людьми. Так i ми наступимо на голови вашi, врятувавши церкву вiд католицького грiха. Коли ж нам це й не вдасться, усе одно програете ви, бо приреченi есьте: на другий же день пiсля перемоги над нами на вашi голови опуститься орденський хрест i меч, на Сходi самi вдавитеся православними народами, завеликий шматок вкусивши!

Сiпнулася у короля голова, дрiбно затрусилася, вiн повернувся до Олесницького i пропищав:

– Що це за зборище? Ми судимо чи нас судять? У тюрму iх, у темницю!

– Руки стали короткими, вую, – спокiйно мовив Зигмунт Корибут.

 – Ти у змовi з папою посилав колись мене до Чехiв, щоб я навернув гуситiв у лоно католицькоi церкви. Я намагався виконати вашу волю, за що мене мало не скарав справедливий Жижка. Тепер кажу, Ягайле, я – твiй ворог!

Втiм, рвучко вiдчинилися параднi дверi, по килимi, простеленому серединою посольського залу, карбував крок до королiвського столу рицар у кармазиновiй куртцi й тiсних смугастих штанях.

Дзенькнув золотими острогами:

– Ваша свiтлосте, – вiдрапортував королевi, – я – гонець вiд познанського пiдкоморiя.

Король подався уперед усiм тiлом, Олесницький кивнув слугам, щоб вивели гуситiв.

– Найяснiший королю, Сигiзмундовi посли спiйманi бiля Члухова – на межi Польщi й Пруссii!

– З короною?

– З листами. Корону несуть слiдом. Пiдкоморiй вiдпустив iх без паперiв i напiвголих.

А на горi Тур'я виставив на чати п'ятитисячне вiйсько. Посли з короною не пройдуть.

– Кортеж… Кортеж! – гукнув король. – До Вiльнюса!

…За кракiвськими воротами до Федора Острозького пiдiйшов чоловiк у купецькому одязi й подав йому листа.

В Остравi Федiр попрощався з Прокопом Лисим i його соратниками. Гуситськi вождi рушили на Мораву, Острозький iз загоном русинських гуситiв – у протилежний бiк. Скрадаючись лiсами, перелiсками й вiдкритим полем, вони прямували на пiвнiчний схiд.

Свидригайло i Юрша кликали колишнього луцького старосту до столицi Литви.

Осташко Калiграф протягом кiлькох тижнiв намагався усiлякими способами пробратися до замку Гедимiна у Вiльнюсi, де iменитi гостi, гаючи час на бенкетах та полюваннях, ждали коронацiйних урочистостей. До величноi твердинi на високiй горi, яку омивали з пiвночi Нярiс, а зi сходу Вiльна, стража не допускала стороннiх на пострiл з лука.