Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Інодi можна було побачити мисливськi виiзди молдавського господаря, який полюбляв товариство перекопських мурзакiв; родиннi прогулянки дочки Вiтовта Софii i ii юного сина – великого московського князя Василя Васильовича – у супроводi старого Бориса Олександровича Тверського, який приiхав сюди чомусь iз своею сестрою-красунею княжною Анною; щодня можна було побачити князя Семена Гольшанського, та до нього пiдступити нiхто не мав змоги – вiн у товариствi тевтонських комтурiв виiжджав з тiсних провулкiв за город на левади над Вiльною – справляти герцi… Свидригайла чи ж то кого-небудь iз русинських князiв не видно було нiде, хоча про те, що вони перебувають у замку Гедимiна, знали всi.

Йшло вже до глухоi осенi. Осташковi треба було повертатися додому, поки не захопила зима, вертатися – не виконавши Івашкового доручення, не дiзнавшись, чому вiдкладаеться коронацiя i що замишляе Свидригайло. Аж одного дня заговорили купцi вголос, що до Нiмана наближаеться кортеж Ягайла, – почали рихтувати торговi фургони.

Осташко поклав ще почекати приiзду короля – щось при ньому та вирiшиться.

А було так.

Вiтовт, занепокоений тим, що не приходять вiденськi посли, слав гiнцiв до великого магiстра Тевтонського ордену Руссдорфа, через землi якого мав проiхати кортеж з коронами. Вiдповiдi не дiждався, та несподiвано прибув до Вiльнюса сам Руссдорф. Вiн радив великому князевi терпеливо чекати, затаiвши перед ним, що посли повернулися до Вiдня, не дiйшовши навiть до Тур'i.

Руссдорф сам велiв iх завернути пiсля того, як до нього прибули повiрники Сигiзмунда – побитi, обдертi, з глибокими ранами на зап'ястях вiд збитих по дорозi кайданiв.

Вiтовт саме лаштувався до виiзду на Нiман, де на нього чекав кортеж Ягайла. Дорогою, обтиканою з обох бокiв прапорами та гербовими щитами, рушили вони з Руссдорфом, у супроводi ескортiв, назустрiч королевi.

Ягайло завжди розгублювався у присутностi Вiтовта: розум i хитрiсть литовського князя були сильнiшими вiд жорстокостi польського короля.

Вийшовши з карет, попрямували по мосту однi одним назустрiч: Ягайло з Олесницьким, Вiтовт з Руссдорфом.

Руссдорф. Я прибув до Вiльнюса з тим, щоб примирити вас, королю i великий князю.

Олесницький мовчки змiряв поглядом великого магiстра, мовчав.

Ягайло. Що ти затiяв, дорогий брате… Повiр менi, що корона зменшить, а не помножить твою велич. Мiж князями ти еси перший, мiж королями будеш останнiй.