Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Гадав: люди самi собi живуть, iдять, працюють, будують, малюють, спiвають, убивають, крадуть, моляться, жебрають, дають ялмужну, торгують – так нi, дзуськи! Усiм кермуе круль. Бо ж коли вiн знае про мене, бродячого музику, то значить – знае все. Отож я учора грав на бенкетi i в думцi молився за здоров'я Хойнацького – допомiг менi маляр урвати такий заробiток. Ти ж знаеш: за цей рiк мало-м не здох. І в тебе грав, i у дворах, i на ярмарках… А бургграф пiдпив i каже менi при всьому вельможному патрицiатi: «Призначаю тебе головним музикантом у патрицiанськiй лазнi!»

– Mein liber Gott![36 - Мiй любий Боже! (Нiм.

).]

– А бачиш! Очима бургграфа запримiтив мене сам король. Шiсть кiп на рiк! Це i iсти, i спати, i Симеону Владицi борг сплатити, ще й на «бичий»[37 - Податок з нежонатих.] податок вистачить, бо женитися не хочу. Ну, бувай. Панський музика Арсен цiлий день нинi ходитиме на радощах вiд пив'ярнi до медоварнi, мов той колядник з козою.

З боку Полтви долинув густий тупiт копит – Кноффель вибiг з корчми.

Вийшов за ним i Арсен. Згори, вiд Юрського монастиря, спускалася до мосту кiнна хоругва, вершникiв зо триста, попереду лопотiв на вiтрi стяг з бiлим коронованим орлом посерединi полотнища.

– Торги, торги! – сплюнув у пучки Кноффель. – Скiльки iх уже перейшло за цей тиждень. І як вони вмiщаються у Низькому Замку?

– Високий Замок теж весь запруджений вiйськом.

– Буде вiйна?

– Тут? Хто сюди зможе дiйти?.. Торгуйте собi спокiйно, пане Кноффель. А взагалi – що ми знаемо чи можемо… Людина – це нiщо.

Комаха…

Над замерзлою Полтвою мела низька поземка, бовдурився обiч нiмий млин, крiзь сиву iмлу проступали обриси Юрського монастиря. Бервена на мосту лунко гримотiли, скрипiли палi, вершники iхали мостом по два, на цьому боцi четверилися й звертали до в'iзноi брами Низького Замку – резиденцii старости Пйотра Одровонжа.

«Іменем короля… Наказом бургграфа… Повелiнням старости… руками посiпак… Усi в цьому мiстi i поза мiстом, у державi, у свiтi… Воiни, купцi, мiщани, ремiсники, музиканти, малярi, жебраки – iменем всесильних.

Живуть на землi з iх дозволу, за iхнiми розрахунками. Мурахи, кроти, слимаки…»

– Слабке вино в тебе, Кноффель. Скiльки випив, а в головi дзвiнко, як у моздирi. Пiду на Ринок. Бувай здоров, niech zyje krоl…

– З Богом, з Богом. Тiльки затям – замикаю iз заходом сонця.

Арсен вернувся назад до мiста. У грудях будо тоскно, терпко, сухо, немов тiею розмовою у Кноффеля вицiдив iз себе душу.