Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Словом, людина – це нiщо, вища сила керуе нею. Тож даремно борсатися, марно втiшати себе, що за твою працю згадають тебе нащадки, глупо видумувати собi вищу мету, заради якоi готовий покласти голову пiд сокиру, – дурницi все те. Кожному вимiряно, визначено, нiхто не мае своеi волi, усi – вiд найвищого до мiзероти – невiльнi, i якщо хтось i став на прю, то тiльки для того, щоб своею волею накинути комусь неволю, сам же з одного зашморгу вставляе шию в iнший.

Але можна бути вiльним – для цього так мало потрiбно. Позбудься тiльки iлюзii про важливiсть свого iснування. Заробляй на хлiб, не улещуючись до хлiбодавця, зневажаючи його в душi, i знайди для себе маленьку мету – що всi цi втiхи згадаеш у свою судну годину i зрадiеш ними перед смертю. Може це бути вино або жiнки, або ж – найпростiше: у кожну вiльну хвилину зумiй радiти з того, що тобi дано бачити живий свiт. Ти мучишся, ти голоден, тебе б'ють, ти змерз – усе це видасться тобi марницею, коли усвiдомиш, що ти мiг зовсiм i не появитися на свiт i не знав би, що таке голод, холод, побоi i вiдпочинок вiд них.

Тiльки так можна знайти для себе сенс iснування у цьому розмiреному сум'яттi.

Мiсто оживало, люднилося, метушилося – усi чогось потребували. Купець починав ошукувати, лихвар нараховував лихву, суддя шукав винного, кат чекав жертви, Владика видумував для себе безсмертя, Хойнацький стоiчно малював дверi в магiстратi, вiрячи, що слава сама його знайде, у пив'ярнi на Вiрменськiй Арсеновi не доливав шинкар, бажаючи розбагатiти.

Тiльки гусляревi стало легко й затишно – у своiй самотностi, вiдокремленостi вiд людей вiн знайшов волю у невiльному свiтi. Пив i заздалегiдь втiшався словами, якi скаже Симеоновi Владицi, коли повернеться до його пiддашшя на Руськiй:

«Майстре, ви всi раби, а я вiльний.

Я спiваю для насолоди самому собi – мов птах. Спiваю не за плату, я беру плату для того, щоб спiвати. І менi байдуже, хто мене слухае i як оцiнюе мiй спiв. Усi на свiтi – раби, бо хочуть багатства, влади i слави. А я – лише малоi втiхи для себе. І тому ви уподiбнюетеся до блазнiв, я ж – до солов'я!»

Перед вечором Арсен вийшов з пив'ярнi на Вiрменськiй, поплiвся провулками й забрiв до еврейського кварталу.