І земля, і зело, і пісня

Запалае вогонь на могилi, закоханi i вже з’еднанi русальними законами пари в шаленому розгонi перестрибуватимуть через ватру; мiцно будуть вони триматися за руки, щоб нi над вогнищем, анi потiм у життi не роз’еднатися; а крокове колесо покотиться до рiки й згасне в нiй, розсипавшись вiночками, й дiвчата, якi зосталися без пари, бiгтимуть за течiею, придивляючись, до котрого, чужого, дiткнеться ii вiночок i яку пару судилося iй розбити.

…А князь Святослав у шоломi й густоплетенiй кольчузi, з печально опущеними до пiдборiддя вусами, небезпекою стривожений, стоiть за частоколом на галереi Овруцького замку i знае вже, що вечiрнiх купальських пiсень i хороводiв не дiждеться.

На майданi озброена дружина лаштуеться до втечного походу, бо донесли вiстовi: вийшов зi стольного города вигнаний Ярославом Святополк i йде з незчисленними воями на Древлянську землю, щоб приеднати ii до своеi – Турово-Пiнськоi над Двiною – i звiдти тяжкою силою взяти Киiв.

Мусив утiкати Святослав. Й не вибрав вiн дороги на пiвнiч до дреговичiв, як радили йому волхви, й не на Задоння, де живуть касапчi – варварське плем’я, яке при батьках лихословить i п’е замiсть вина гарячу оленячу кров, та й на пiвдень до невiрних печенiгiв не важився вiдступати, – помчить його дружина горi вздовж русла Горинi до Днiстра й Тиси, де Вiзантiя ще не встигла знiвечити предковiчнi звичаi й покони, до свата, властителя угро-руськоi землi боржавського князя Орсавара, що править за Верецьким перевалом.

У Вишгородi вiстовi донесли Святополковi, що Святослав, умiцнившись пiдмогою боржавського князя, неодмiнно наважиться посягнути на киiвський стiл; вийшов вiн уже з Овруча й досягав Із’яслава, що над Горинню.

Й повернув у погоню за втiкачами окаянний братовбивця полк списоносцiв, наздогнали вони ар’ергард братовоi дружини на залучинi бiля Корчина, де Опiр у Стрий впадае, й скололи до ноги Святославових воiв, – бойкiвськi горяни назвуть згодом те побоiще моторошною назвою – Сколе.

За час тiеi кривавоi затримки передовi загони втiкачiв встигли допасти до Тухлi над крутим вигином Опору, звiдки рукою подати до верхнiх ворiт Верецького перевалу, за яким, над Латорицею, прослалися рiвниннi простори боржавського князя Орсавара, дочка котрого Мiлана замужем за сином Святослава Яном, й лише там безземельний князь-iзгой може знайти притулок.

Та зупинила впiкачiв плоска гора Крушельниця, стрiмкий приступ якоi треба ще здолати, й стане тодi вона перепоною для погонi.