І земля, і зело, і пісня

Над рiчкою тут то там бiлiли розсипи хаток пiд солом’яними стрiхами; кожен двiр був огороджений плетеним тином i потопав у садочку; посерединi обiйсть вивищувались щогли журавлiв, якими поселяни витягували з криниць, обрамлених дерев’яними цямринами, цеберка з водою; гавкали собаки на прив’язi, на берегах рiчки тихо паслися корови, i звiдусiль немов пiсня долинала – чи то спiвали люди, чи так спiвуче розмовляли, та вчув Андрiй знайомi звуки i слова, й осiнив себе хрестом: тут нарештi брав свiй початок край, в який Провидiння звелiло Андрiевi Первозваному принести Христове благословення.

Перейшов Андрiй широким бродом рiчку й ступив на обiйстя крайньоi хати, висунутоi на залучину до самоi води. Стояв у нерiшучостi, вагаючись – заходити в дiм чи нi, та рвався на прив’язi пес, звiдомляючи втiшним дзявкотом господарiв, що гостi прибули; врештi хатнi дверi тихо прочинилися, й на порозi став чоловiк у свитi й личаках; був вiн безбородий i голомозий, тiльки шпакувата коса, що виростала з тiменi, спадала, закручена за вухом, на плече; за ним вийшла молода чорнява жiнка в нацiленiй до неба гостроверхiй шапцi й кольоровотканiй корсетцi, – обое пильно приглядалися до подорожнього, що змучений, зарослий i босий стояв серед подвiр’я, спершись на костур, й нiчого не просив, тiльки спозирав господарiв, нiби вгадати хотiв, добром чи злом його зустрiнуть.

Спитав господар:

«Откiль i куди прямуеш, прочанине?»

«З Єрусалима до межi свiтiв», – вiдказав Андрiй.

«А-а, – посмiхнувся господар, мовби давно виглядав його, а до Єрусалима було йому рукою подати.

 – Чули ми про Єрусалим, давно чували, коли ще дiтьми були: тодi з востока на полудне йшла небом звiзда хвостата, спушчаеща од себе лучi предивнi. Тямлю, видiння сеi звiзди страхом об’яло весь люд, волхви же нашi, на звiзду смотрiвше, тако рекли: “М’ятеж велiй буде в землi полуденнiй”».

«Тодi у Вифлеемi, що бiля Єрусалима, Бог народився», – мовив Андрiй.

«Чули-смо i те, та вiри не йняли, бо свого Бога правiчного маемо, i породив вiн вельми много боженят, що свiтом владiють… Звiстили нас грецькi купцi, що лодiями до нас прибувають, заморськi вина й пахучу оливу привозять, а в нас забирають жито, мед i вiск, – мовляв, народився в далекiй Юдеi Син Божий, а як до нього йти, нiхто не знав, – то зоряну бiлу дорогу, попiд якою хвостата звiзда йшла, Єрусалимським шляхом нарекли – мандруй по ньому, як хочеш зрiти Бога живого.

А ти зрiв?»

«Зрiв, – вiдказав Андрiй. – Я навчався в нього правди i любовi».