Край битого шляху

Часто прогулювався з дiвчиною в парку бiля унiверситету, якось запросив ii до себе поглянути на бiблiотеку. Про Антона не згадували нi словом. Був Антось, i нема його. Був добрий друг, i залишилась пiсля нього тiльки згадка. Антось колись таки напише листа. Владек ретельно вiдписуватиме. Як добре, що Антiн залишився другом. Бо так недалеко було…

І несподiвано вiн приiхав. Навiщо вiн приiхав?

…Владек байдужим тоном вiдповiв:

– Якi дурницi! Невже ти думаеш, що я злий на тебе ще вiдтодi? Було, правда, неприемно.

Але ж треба розумiтися на паненських примхах. Якось сама призналася…

З очей Антона щезла втома. Пильно глянув на товариша.

– Що сказала?

– Так, нiчого надзвичайного. Хотiла просто мене покарати за мою самовпевненiсть.

– Хочеш сказати, що я був об’ектом ii примхи? – знiяковiв Антiн.

Владек голосно засмiявся.

– Я давно говорив тобi: не втiкай вiд компанii панянок. Ти б вивчив iхнi вибрики. А так, то певно – побачив одну красуню i подумав: ангел з неба!

Антiн блиснув очима.

– Якщо кохаеш ii i так говориш, ти – цинiк.

Антона вже не цiкавило, яке враження справлять його слова на Владека. В згадцi виникли Юлинi темнi очi, сповненi подиву й жаху вiд його грубих слiв. На нього дивився тепер отой нерозумiючий погляд, такий, як тодi, коли вiн розповiдав про свое життя, в дотику вiдчув холоднi руки. Маревом майнула в згадцi тиха зоряна нiч… Галузка бузку заслонила ii обличчя, а звiдкись раптом з запахам жасмину i ii волосся долинули слова: «Антосю… Антосю…»

Та невже це все було примхою? А вiн, чого вiн тiльки не лелiяв у своему серцi, вертаючись до Львова! Антiн не писав листiв.

Пробувши довгий час iз самим собою, вiн зрозумiв, що листiв писати не можна, що треба iй вiч-на-вiч розповiсти. Кожну нiч засинав, кожний ранок будився з думками про неi… І от приiхав. Боже, яке це все пiдле! Та нi, нi! Тi очi, тi палаючi цiкавiстю й чистотою очi не можуть бути фальшивими! Це неправда!

Пiдвiв важкий погляд на Владека, а коли побачив, що той починае нiяковiти, спитав хрипко:

– Мохнацького нема?

– Нi, вiн на урльопi.

[8 - У вiдпустцi.] Інколи приходить на кафедру. А в мене приемнi новини, Антосю, – заговорив швидко, радий, що тема розмови змiнилася. – Просемiнар буду вести.

– Ти зробиш кар’еру. В тебе це виходить.

Владек нарештi поцiкавився, де був Антiн. Так, нiби щойно помiтив його несподiвану появу.

– Та кажи ж, звiдки ти приiхав такий страшний?

– Із Шльонська.