Край битого шляху

Інодi можна вiк прожити i не знайти свого мiсця.

– Мудро сказано. А все-таки пан Кузьмiнський, мабуть, радий з такого вдалого першого кроку.

– О, я дуже приемно схвильований, професоре, – по-дiвочому сором’язливо промовив Владек.

Мохнацький несподiвано засмiявся.

– Ви чуете, вiн приемно схвильований! Як вiд комплiменту гарноi дiвчини! Пане асистенте, ваш вислiв гiдний пера!

Владек з Антоном перезирнулися, не розумiючи причини смiху професора. Але смiх раптом урвався. Мохнацький пiдвiвся – низький i кремезний, нагадував скорiше плотаря, коли б не професорська модна борiдка й окуляри, – i пiдiйшов до шафи.

– Тема вашоi магiстерськоi, пане Кривда, – говорив, обернувшись спиною до гостей, – надзвичайно цiкава, я знайомився, i разом з тим не на вашi сили. Нема нiчого гiршого, як виявити себе грамотним дилетантом у якiйсь галузi.

– Я одержав непогану рецензiю на свою працю, – вставив Антiн обережно.

– Рецензiя – це одне, а розв’язати наукове питання – набагато складнiше. Інодi можна весь вiк працювати над темою i не сказати нiчого свого.

Адже так?

– Мудро сказано, професоре, – тим же вiдплатив Антiн, ковзнувши поглядом по розпогiдненому обличчю Мохнацького.

Професор явно був задоволений зi свого спiврозмовника. Шукав чогось мiж книжками на верхнiй поличцi й говорив з великими паузами, немов сам до себе.

– Так… Питання германiзацii полабських слов’ян – це нива, що облогуе. З цим питанням знайомi всi, а працювати над ним нiхто не хоче. Бо нашi вченi звикли до академiзму, а тут без полiтики не обiйдешся… Я пам’ятаю, ви колись питали мене про кашубiв, правда? Ага… Видно, зацiкавились ще вiдтодi.

Жаль, що в славiстському гуртку не брали участi. Я, напевно, винiс би ваш реферат на обговорення. До речi, ваш товариш був у гуртку помiтною фiгурою. З чим ви виступали, Кузьмiнський? Я щось не пригадую.

– Гуральськi говiрки, пане професоре, – Владек зрадiв, що Мохнацький включив i його в розмову. – І ще про мову Мiцкевича.

– Ага… Так, були такi теми. Але ця… Ця дала б трохи iнший ефект, пробачте за вiдвертiсть, пане Кузьмiнський… Кривдо, ви не чули нiчого про професора Траутмана? Шваб, так.

Не чули? От бачите. А вiн також працюе над цим питанням. Вiн у Празi, а ви у Львовi… Вас тiльки два. І обидва ви нiчого не зробили… А ось маете цi двi книжки, вiзьмiть. Також ще не бачили? Єгоров, «Слов’янсько-нiмецькi вiдносини в середнiх вiках». Вiзьмiть, я позичаю. Тiльки зважайте, вони досить пошарпанi. А взагалi вам треба поiхати в Сiлезiю.