Край битого шляху

Революцiя?!

Прозорi золотi днi пiзньоi осенi змiнилися на похмурi, сiрi, холоднi. Олов’яне важке небо трусило над Львовом снiжинки перших посланцiв ранньоi зими.

Антоновi довелося скрутно. Мати гiмназиста вiдмовила йому в заробiтку. Це заскочило Антона несподiвано. Ще за день до скандалу бiля Волоськоi церкви господиня була дуже привiтною i почастувала його багатим обiдом – син принiс iз гiмназii добрi оцiнки. Бо то одразу видно мiцну руку репетитора. Наступнi три днi Антiн не заходив, чекав, поки затягнеться рана на чолi.

Прийшов у четвер i, не розумiючи, в чому справа, зустрiвся з непривiтною господинею.

– Вибачте, я не був цi днi… Хорував, – почав було, але панi зневажливо махнула рукою.

– По вашому чолi видно, що хорували. Ви мусите знати, прошу вас, що ми також читаемо газети. Дивiться! – вона подала йому вчорашнiй номер «Дiла».

Не розумiючи нiчого, Антiн розгорнув газету.

– Отут, – тицьнула панi пальцем на невелику статтю «Бешкет бiля храму Божого».

Пробiг очима. Стаття була пiдписана Вербицьким.

Автор розповiдав, що якiсь люди, очевидно, росiйськi емiгранти, якi е членами москвофiльського «Общества русских студентов», зчинили бiйку з украiнцями. Серед них був i колишнiй студент унiверситету, людина без певних занять, Кривда, який побив до кровi одного з украiнцiв.

– Ви не будете бiльше вчити мого сина! – зневажливо процiдила панi.

– Яка пiдлiсть! – сказав.

Того ж таки дня зайшов до редакцii «Дiла». Редактор зустрiв його з удаваною ввiчливiстю й саркастичним гумором.

– Явився герой дня! Ха-ха! Герой у каламутному ореолi слави. Про вас пишуть газети! Я двадцять лiт працюю в пресi, i ще нiхто й не гавкнув. Як це вам удалося?

Антiн ледь стримував у собi шалену лють. Вiн вступився за людей, а цi дiлки, щоб змити з себе провину, зараховують його до найреакцiйнiшоi партii москвофiлiв-монархiстiв, чiпляють йому полiтичний ярлик i в такий спосiб дипломатично, пiдло й хитро розправляються зi своiм противником. Читайте, громадяни, i бережiться його! Це не благородна людина, яка боронить покривджених, це навiть не звичайний хулiган – це представник партii! Зачиняйте перед ним дверi в порядних домах, у редакцiях i будь-яких органiзацiях взагалi.

В Антона було нестримне бажання затопити редакторовi кулаком у набрякле обличчя. Процiдив крiзь зуби:

– Ви маете на увазi пiдлий виступ Вербицького?

– Навiщо говорити непристойностi? – не мiняв тону редактор. – Ми все ж таки iнтелiгентнi люди. Не гарячiться.