Край битого шляху

Пiвтори сторiнки займала його стаття «Господарi своеi землi».

«Вже три днi, як люди читають мою статтю, а я й не знав. Дурень!»

На поштi йому виплатили тридцять чотири злотих. З цими грiшми можна якийсь час перебути. Повертаючись, купив по примiрниковi рiзних газет i поспiшив додому.

– Рушило! Рушило! – говорив уголос, ковтаючи снiгову порошу. – Скiнчилося! Почалося!

Дома перелякав господиню несподiваними окликами.

– Мацiйова! Панi Мацiйова!

– Що сталося, пане? Що з вами?

– Все добре, все чудесно! – вiн закрутив стару довкола себе i потяг ii за руку до кiмнати.

– Це мiй квартирний борг, – казав Антiн, викладаючи грошi перед здивованою господинею, – це на смачний обiд, а за цi, будьте ласкавi, купiть у сусiдiв вiдро вугiлля й оживiть оцю кляту пiч.

Мацiйова дивилася якийсь час на веселого Антона, потiм швидко обернулася i вийшла з кiмнати, витираючи брудним фартухом очi.

Антiн сумно поглянув iй услiд.

– Добра подруго бiдноi моеi юностi… – зiтхнув вiн i взявся до газет, його стаття анiтрохи не була змiнена.

Перебiг поглядом заголовки статей в iнших газетах. Здивований, схопився з крiсла: може, це сниться? Майже в кожному сьогоднiшньому номерi писали про його статтю! Нi, це не був сон. Вiн замкнувся у холоднiй кiмнатi, а в газетах друкували вiдгуки на його статтю, вже точилися суперечки.

«Громадський голос» схвально вiдгукнувся про статтю якогось А. Кривди, надруковану в «Радi».

В «Дiлi» була надрукована замiтка пiд заголовком «Сорочка ближча, нiж кожух».

Невiдомий автор висмiював Кривду за його благородний жест полабським слов’янам.

Польська «Газета поранна» в кiлькох словах згадала про цiкаву i претензiйну статтю якогось Кривди.

Антiн стояв серед кiмнати розгублений, стривожений. Газета тремтiла в руках.

«Пiти до Владека? – подумав. – Нi, цей нiчого не зрозумiе i не допоможе. До Мохнацького! – Але в грудях щось шпигонуло, защемiло. – Ще не пройшло», – прошепотiв.

Саме в цей час Владек лежав на канапi, переглядаючи свiжий номер «Газети поранноi».

– Це ж про Антона! – схопився. – Хiба вiн тут?

І що пише?

Якусь мить Владек був у захопленнi. Але одразу ж захоплення минуло. Як це так несподiвано Антiн стае вiдомим? Вiдгомiн хвилинноi радостi за успiхи друга змiнився заздрiстю. Очевидно, вiн звiдкись прислав статтю, бо що мiг би робити у Львовi? Але звiдки, де вiн зараз?

Владек вийшов, щоб купити примiрник «Ради» з Антоновою статтею. Прочитав i зайшов до Костельнiцького.