Край битого шляху

– Як це вам подобаеться? Газети трублять про Кривду.

Костельнiцький пильно поглянув на Владека i знехотя взяв тижневик. Пробiг очима статтю, зупинився на останньому абзацi. Почав читати ще раз. Потiм вiдклав газету i примружив маленькi очi.

– А вам як?

– Правду кажучи, газети мають про що говорити. Це матерiал з його поiздки в Шльонськ. Дивно те, що вiн тут виступае прихильником полякiв.

– О, так! – прорвалося з горла Костельнiцького всумiш iз смiхом. – Це дивне тiльки для слiпих у полiтицi, тобто для вас! Для мене стае все ясним.

Хитра бестiя. Чи не варто б ним зайнятися серйознiше? – Останнi слова Костельнiцький говорив для себе. Зиркнув на Владека. Знову глузлива усмiшка скривила його губи.

– Ви своею академiчною головою хоч що-небудь розчовпали з цiеi прокламацii?

– Прокламацii?

– Еге ж. Ви не вiдчуваете тут антидержавного тону, мiй дорогий? Не чуете? Вiзьмiть прочитайте ще раз. Але уважно, вельмишановний асистенте.

Сьогоднi Мохнацькому здалося, що вiн зустрiвся сам iз собою, i на якусь мить злякався свого двiйника.

Ще вранцi славiст професор Каменкович при зустрiчi на вулицi повiвся так, наче хотiв перед чимсь його застерегти.

– Дорогий колего, ви знаете, що сьогоднi студенти обговорюють вашi працi на славiстському гуртку?

Мохнацький високо звiв брови.

– Про засiдання знаю, але що…

– Бачите. А ректор, як не дивно, дiзнався про це ранiше за вас. Йдеться про вашу працю «Особливостi мови Словацького».

– Ах, ось що! Так, через неi на мене давно дивляться скоса.

Але ж вони помиляються. Я нiколи не був козакофiлом i бунтарських iдей Словацького не торкався. Мене мова цiкавить.

– Шановний колего, ваша наукова думка сильнiша за вас самого. Їх мосць ректор i приснi, а також студенти розумiють вашi працi краще, нiж ви самi.

Мохнацький задумався.

Студенти повiдомили його про засiдання пiд час перерви. До професора пiдiйшов стрункий юнак з чорним волоссям i гострими карими очима.

– Що ви задумали, Сарабаю? – суворо запитав Мохнацький.

 – По-перше, це нетактовно з вашого боку, що ви не спитали в мене дозволу…

Сарабай, слухач третього курсу, перебив, перепрошуючи за нечемнiсть:

– Ми нiколи не питаемо дозволу в авторiв, бо справа не в особi, а в науцi.

– По-друге, – вiв далi професор, – ви можете мене поставити в неприемне становище.

– Студенти думають, що професор Мохнацький не вiдмовиться вiд своiх праць, якi самi б’ють по рутинi в науцi.

Мохнацький пильно глянув на студента.