Мальви. Орда (збірник)

 – Значить, сусiда грабувати треба, нiби йому життя не миле. Козаки не дають спокою! А чи не з помсти за таких, як я, напали конашевцi на ваше кочовище i невинних за невинних порубали? Твоя дочка нiма, i моя теж нiма – мови своеi майже не знае. А вона могла б спiвати i водити хороводи над Днiпром. Та ви ii примусили забути пiсню i мову, ви вiдiбрали iй купальськi вiнки, через вас я мушу виховувати ii яничаркою. Хiба не чув, як вiдмагаеться вона вiд одного лише слова «гяурка»?

Промовчала Марiя, iй тепер судилося тiльки мовчати.

Навiть тодi, коли топче хреста ii дитина.

Зупинилися за Карасубазаром напоiти волiв у рiчцi. Це страшне мiсце добре пам’ятае Марiя. Тут ногайцi дозволяли невiльникам митися. Чорною ставала вода, мабуть, тому самi татари назвали мiсто Кара-су.[93 - Кара-су – Чорна вода (татар.).]

– Зуя, – промовив старий, показуючи на рiчку. – Коли переселялись хани з Ескi-Кириму[94 - Ескi-Кирим – Старий Крим – перша столиця татарського ханства.] до Бахчисарая, померла по дорозi жiнка хана Хаджi-Гiрея – прекрасна Зуя.

Тут поховали султан-ханим i назвали ii iменем рiку.

– А тепер iз неi худоба п’е воду, – сказала Марiя. – Худоба, яка мае людську подобу. Он, – показала рукою на невiльничий базар. Саме заганяли ясир, такий знайомий лемент вирвався з-поза стiн мiста у степ. – Дивiться, кого продають. Не овець, не верблюдiв, яких жене ваш син на яйли Чатирдагу…

– Так… Це так… Але ти поглянь у той бiк. Бачиш гору, схожу на великий стiл? Це Ак-кая. З неi турки скидають татар, що не хочуть iти на священний джихад.

Вовк iсть вiвцю, вiвця пасе траву… Так, видно, мусить бути, жiнко. А ти давно тут?

– Третiй рiк, – призналася.

– Горе всiм, живущим на землi, – сказав татарин.

Вiн бiльше не заводив розмов, далi дивилася злими очима молода татарка то на Мальву, то на Марiю, а за кантарою чвалав юнак на румаку i наспiвував пiсню про красуню, що чекае його на чаiрах Бабугану.

Вранцi парубок вiдхилив войлок, заглянув до кантари, i, скалячи в добрiй усмiшцi густi бiлi зуби, гукнув:

– Виходьте, гяури! Бахчисарай он там, за цими горбами.

А ми повертаемо лiворуч, йдiть прямо, не звертайте нiкуди i дiйдете до Мангушу. А там – рукою подати.

– Мангуш? – зрадiла Марiя. – Ми якраз це село шукаемо. Спасибi вам, люди добрi.

Вона вклонилася старому, той мовчки кивнув головою, промовила до татарочки:

– Бувай здорова, красуне!

Та у вiдповiдь почувся лютий писк i белькотiння, Фатiма схопилася з мiсця, замахала руками.