Мальви. Орда (збірник)

Певно, на Азов вирушили.

Сама не знала чому – звернула з польовоi дороги, пiдiйшла до шляху. Страх – той колишнiй, ясирний – затамовував подих, та Марiя пiдходила все ближче, приглядалася до облич воiнiв, i чомусь хотiлося iй, щоб цим шляхом пройшло сьогоднi все татарське вiйсько.

Йшли грiзнi полки воювати за турецького султана. Попереду хан зi своiм почтом. Червоний, iз золотим яблуком посерединi, прапор розвiвався над його головою. Одягнутий у важку кольчугу i високий шолом з гострим наконечником, вiн намагався маестатично триматися на конi, в руках щит i пiрнач, та тяжкi були, видно, ханськi регалii – Бегадир-Гiрей задихався вiд спекоти.

За ним вели десять бiлих коней, зв’язаних за хвости, слiдом на буланих аргамаках iхали калга Іслам-Гiрей i нурредин. Два десятки закованих у сталевi панцирi сейменiв iшли поруч iз ханськими достойниками.

Молодий калга, мабуть, уявою гуляв уже на полi бою: зсунулися широкi брови на чоло, випнута роздвоена борода стиснулася в пружний гудз, грiзно заклебучився горбатий нiс – чи не надто повiльною була для нього ця iзда? Йому хочеться, видно, пришпорити коня i перегнати хана, що прiе в кольчузi, та мусить стримуватися i йти на поштивiй вiддалi.

Бiля нього в такт кiнським копитам ступають сеймени, у них обличчя грiзнi, кам’янi, у них обличчя напруженi, як вудила в руках калги, – поскаче вождь, ринуть i вони на звитягу або смерть. «А за кого? – питае мовчки Марiя. – Коли очi i чола у вас не татарськi i не татарська мати вас народила?»

Придивляеться Марiя до кожного обличчя…

– Це, певно, хан, мамо, – показуе Мальва несмiливо пальцем на калгу-султана.

Цить… навiщо тобi той хан, дитино… Ось iдуть, один, другий, десятий – вiрнi ханськi слуги. Гостроносий засмаглий кавказець, кучерявий болгарин, чорний, як сажа, мурин, а бiля нього – i падае глибоко, на саме дно грудей материнське серце – а бiля нього плечистий, бiлявий, по-днiпровському бiлявий юнак… Хто ти, хто ти, хто ти? Чий ти син, хто твоя мати?.

.

Марiя благае очима воiна, щоб вiн поглянув у ii бiк, пiдвiв опущенi вii, очi його хоче побачити.

Але бiлявий сеймен не дивиться на неi, проходить i губиться серед сотень воiнiв.

Ослабла Марiя, минуло напруження, подумала:

«Нерозумне ж ти, материнське серце.