Орда

Єпiфанiй мовчав, коли баба Килина вiдчиняла церкву, слухняно взяв з ii рук коновку iз свяченою водою та кропило, вмочував кропило в коновку, щоб освятити притвор, вода в посудинi хлюпала, а кропило виймав сухе, i вiн не розумiв, чому це так.

До церкви заходили жiнки, вони шемрали молитви i вклякали перед святим престолом; Єпiфанiй вiдчинив царськi врата, звiв руки вгору, щоб розпочати богослужiння, та не мiг згадати слiв Лiтургii, вiн стояв мовчки з пiднятими руками, а жiнки думали, що отець тиху службу Божу править, i ревно молилися.

Народ, утiшений, що з’явився на селi священик, валом валив до церкви: хто хотiв замовити панахиду по загиблих у битвах мужах i синах, в iншого дитина не хрещена, а хтось на вiру живе, не маючи де взяти шлюб.

Єпiфанiевi пiднесли дитину до хресту, вiн нахилився над сповиточком, щоб миропомазати, а дитина скрикнула i навiки вмовкла; наблизився до молодих, що стали до шлюбу, i тi вмить розбiглися у протилежнi боки; Єпiфанiй знову звiв руки, згадуючи слова молитви, та замiсть них з його уст почали вивергатися блюзнiрськi прокльони.

Тож ураз загукав народ: «Сатана, гемон, убивця, женiть його iз села до московського царя!» Єпiфанiя вивели з церкви й погнали вулицею на глухiвський шлях, кидаючи вслiд замерзлим груддям, а молодиця, що осквернила себе наближенням до нечистоi сили, того ж дня кинулася в ополонку у ставку.

Єпiфанiй iшов глухiвською дорогою навмання, вiн хотiв ридати вiд горя й образи, але слiз не було, хотiв молитися, та молитви забув, нiс на собi тягар чийогось найтяжчого прокляття й не знав, чом судилося йому чинити тiльки зло.

«Бог виплюнув мене зi своiх уст, та полишив надiю», – вiн чув, як хтось поруч вимовляе слова з Апокалiпсиса:

«Вiзьми у мене золота, у вогнi очищеного, i бiлу одежу, щоб ганьба голизни твоеi не видна була».

«Де я вiзьму золото й бiлу одежу?» – ридав Єпiфанiй без слiз, йдучи шляхом до Глухова, де стояло постоем московське вiйсько, i зблиснула в душi остання надiя, що допоможе йому цар, коли своi люди прогнали i прокляли, що при царевi повернуться до нього слова молитов, якщо серед людей мусив iх утратити.

У Глуховi Єпiфанiевi бувати не доводилося й потреби на те сповiдник Мазепи не мав.