Мальви

Залишивши коня бiля ворiт, калга-султан статечно подався до спальних кiмнат хана. Пiшов сходами вгору, минаючи сторожiв-евнухiв, що стояли навшпиньках бiля кожних дверей; дверi ханськоi спальнi вiдчинилися самi – за ними стояли, захованi в бiляодвiрних нiшах, нiмi раби.

Бегадир-хан сидiв на подушцi посеред кiмнати в чалмi iз зеленим дном, у блакитному кафтанi. Вiн приготувався до прийому калги, однак його обличчя було блiде, аж жовте, i чимось стривожене, Іслам-Гiрей вiдзначив про себе, що, певно, недовго поживе цей анемiчний меланхолiк.

Зняв iз голови тюрбана, кинув на долiвку, нагнувся до брата i поцiлував його в полу кафтана. Бегадир кволо кивнув Ісламовi, дозволивши сiсти напроти.

– Op-капу укрiплено, хане, – доповiв Іслам-Гiрей. – Десять веж перебудовано наново, ворота оббитi залiзом – жодна жива душа не пройде крiзь них. З пiвночi Крим безпечний…

Бегадир-Гiрей сидiв, звiсивши голову. Здавалося, вiн не слухав рапорту Іслама.

– Чауш[61 - Чауш – посланець.] сьогоднi прибув iз Стамбула, – промовив згодом.

– Амурат помер.

Нестриманий i гарячий Іслам схопився на ноги.

– Вiн же бездiтний! – вирвалося iз його уст.

Бегадир сполошився, глянув на нiмих рабiв, прошепотiв:

– Не вiр сьогоднi навiть мертвим, Ісламе. Шагiн-Гiрея скарали на горло.

Здригнувся Іслам. Вiн сподiвався, що такою буде Шагiнова доля, коли той вирiшив iхати iз Азова до Стамбула. Але чому саме тепер?

– Хто звелiв скарати Шагiна, коли султана немае?

– Яничар-ага, – пiдвiв значуще очi хан.

– А султан буде. Рiд Османiв не закiнчився. Завтра оперiзують мечем Ібрагiма…

Бегадир вдивлявся в глибокi очi молодшого брата. Чекав вiд нього здивування, обурення або ж навiть смiху.

Та стало враз непроникливим костисте обличчя калгисултана. Тiльки хижi, зловтiшнi вогники на мить блиснули в чорних очах i тут же погасли.

Роздiл п’ятий

Сказав Пророк, хай над ним буде мир: «О ви, якi хочете влади, запитайте себе, кого i що ви любите?»

    З хадiсiв

Стамбул напружено очiкував коронування нового султана i був напружено тихим.

Млiли проти сонця кипариси, спиналися разом iз ними до неба мiнарети Айя-Софii, по той бiк затоки мовчала завжди гамiрна Галата, а султанський палац Бiюк-сарай причаiвся, мов до стрибка, на горбатому клину мiж Босфором i Золотим Рогом.

Третього дня пiсля смертi Амурата iз самого ранку почав збиратися народ уздовж Ат-мейдану[62 - Ат-мейдан – iподром.].