Журавлиний крик

В листi сiятельний граф повiдомляв прем'ер-майора, що всемилостива цариця, пам'ятаючи його заслуги в битвах з турками й татарами пiд Перекопом, Бендерами, Каланчаком, а до того ж доблесть довiреного йому карабiнерного полку, який потiм у складi армii князя Петра Панiна громив пугачовських зброднiв, надае Івановi Максимовичу звання полковника, при цьому пропонуе йому бути готовим податися до Криму, щоб очолити бахчисарайський гарнiзон та подбати про переселення тамтешнiх грекiв до Новоросiйського краю.

Тридцятип'ятирiчний прем'ер-майор був ще повний жадань слави i рангiв, йому iмпонувала царицина пропозицiя.

Вiн велiв гнати чимдуж коней, мiняючи змилених рисакiв на поштових станцiях, проте до Москви встиг прибути лише по Рiздвi, якраз у найлютiшi морози.

Зупинився у непоказному трактирi на одному з арбатських завулкiв – Конюшенному, навпроти вiзерунчастоi церковцi Симеона Стовпника. Хазяiн вiдвiв офiцеровi нагорi щонайзатишнiшу кiмнату, запевнив, що блощиць немае – вимерзли, а вiд холоду – що вдiеш! – хай його благородiе рятуеться внизу мiцним i гарячим.

Зiгрiтися з дороги й справдi треба було, а ще хотiлося дiзнатися про найсвiжiшi новини в бiлокамiннiй столицi —

Іван Максимович зiйшов до шинку. Тут було людно й накурено, облич не розгледiти за тютюновим димом, а врештi – так у всiх постоялих дворах, до цього не звикати; шинкар запобiгливо вискочив iз-за ляди – видно, офiцери сюди навiдувалися рiдко, – промiв подолом фартуха вiльний стiл у кутку, запросив майора сiсти.

Очi Івана Максимовича поволi призвичаювалися до синюватого сутiнку. Чекаючи на обiд, вiн встиг розглянути сусiдiв: за довгим дубовим столом перед вiкном сидiло п'ятеро чоловiкiв у цилiндрах i рiзношерстих сурдутах – начебто й не московськi, потiм почув кiлька фраз по-французькому. Не звертав уваги, чей же в Москвi та Петербурзi всяке намагалося розмовляти будь-як, аби лише не по-своему; то, може, й цi… Проте вухо вловило чисту французьку вимову.

– Ми невиправнi домашнi патрiоти, – посмiхнувся один з компанii, вiн сидiв посерединi й на вигляд був найстарший у цьому молодому товариствi.

– Приiхати до Москви серед такоi лютоi зими й замовляти бургундське! – Потримав пугар навпроти очей i зневажливо вiдставив його набiк. – Ей, гарсон! – гукнув шинкаревi. – Водка!

Шинкар, метушливо звиваючись у проходах мiж столами, нiс закордонним клiентам гранчастого бугеля. Його затримав за полу каптана гомiлатий здоровань.