Журавлиний крик

Щоб не встигли очухатися…

Любимський нервово стискае кухля в долонях, i пружну стрiчку настирливоi думки: «Чому його ще нема?» – пронизують недоладнi згадки, щезають i знову повертаються, немов хочуть скоротити чи урозмаiтити тягучий час чекання.

«Вам, пане Любимський, не потрапляла часом така собi книжка, рукою писана?»

Це киiвський митрополит, опiкун академii Гавриiл Кременецький.

«А що, вже з'явилися оди, присвяченi нашiй благодiйницi?»

«Ви зухвалець, я це знаю з опiнii, яку дав на вас iнспектор козацького земляцтва у Страсбурзi.

По недiлях вiдмовлялися читати в церквi «Апостола», серед землякiв проповiдували догмати, неугоднi православнiй вiрi. Я не про оди, присвяченi ii величностi… А ось такi слова: «Коли б хто-небудь копнув п'ядь землi на мiсцi Таемноi канцелярii, то ударила б з неi фонтаном людська кров…» Яка крамола, правда?

Нема ще Шарля… Ковток вина… Рахую в думцi до тридцяти… Нема.

«Я прийшов до вас, ваше преподобiе, не вислуховувати подiбнi слизькi розмови, а дiзнатися, чи надасте ви менi клас французькоi мови».

«А цi крамольнi вислови доволi близькi за своiм змiстом до однiеi промови, виголошеноi у Грановитiй палатi на Комiсii нового уложення… Ви там були, правда? Не пригадуете собi, хто ii виголошував? Таемна експедицiя ревно зацiкавилася… А та книжечка во мнозiх списках – не хвилюйтеся, почерки розмаiтi – блукае серед спудеiв. У нас уже вилученi, а от у Московському унiверситетi один спiймався…»

Будинок Мiллера надто скромний як для офiцiйного придворного iсторiографа.

Добре, чекатиму, поки закуриться з димаря димок. Адже холодно, може, iсториковi змерзли пучки: це ж не так просто перекручувати двохсотлiтню iсторiю козаччини.

«Чужинцю, ви брехун!»

Це було пiзнiше, тут, в остерii бiля стiни Китай-города…

«У Киево-Могилянськiй академii до французького класу приймаемо… е вже претендент».

«Чи не можна дiзнатися, в яких академiях або педагогiумах учився оний?»

«Можу сказати. Це iеродиякон серб Арсенiй Малкович. У Страсбурзi студiозусом, правда, не був, проте вiн виграе перед вами офiцiйним документом – опiнiею похiдноi канцелярii про добропорядну поведiнку на вiйськовiй службi».

«А крiм документа вiн мае що-небудь – отут?»

Павлику, Павлику, куди ти йдеш? Мовчи, серце, мовчи, тобi звелено нiмувати… Ще ковток вина… Шарль не приходить.

«Ваша поведiнка в моiй присутностi цiлком пiдтверджуе запевнення iнспектора про вас. Сьогоднi нам потрiбнi, передовсiм, благонадiйнi люди.