Жарінь. Зупинись, подорожній!

Їх розiрвала бомба, коли вони хотiли помацати продовгувату блискучу диковинку.

На Дiдицькому сталася також подiя – помер старий дяк Пантела Бобик. Перед смертю сказав, що вiн не може бiльше дивитися на злигоднi – бачив за свiй довгий вiк досить. Хату й поле заповiв Семеновi й Оленцi. Коли пiп Бабиняк прийшов сповiдати Пантелу, вiн пiдвiвся й промовив:

– Йде велике горе, отче. Будьте людиною i потiште народ хоч раз розумним словом.

За домовиною Пантели йшло пiвсела.

Зловiсною була смерть сiльського патрiарха.

Клим Запоточний ходив по селу, щоб вiдвести балачкою душу. Всюди повторював одне:

– Червона армiя – не польськi улани. Гаратнуть, iз нiмця – дим та й нитка. Будете видiти.

Але його слова не втiшали загайпiльчан. З дня на день чекали мобiлiзацii, не одна мати тихо пiднiмалася вночi з постелi, щоб постояти в узголiв’ях синiв, не одна дружина здавлено хлипала всю нiч на грудях сонного чоловiка.

Та мобiлiзацii не було, i це дивувало людей. Газети приходили до Загайпiлля регулярно, в них щодня повiдомлялося про успiшнi боi, про збитi лiтаки i полонених нiмцiв.

Партприкрiплений Скакунов поiхав до Коломиi таки в перший день вiйни i не повертався, а Опришко чекав його i чорнiшав з кожною годиною. Нiс ще бiльше витягнувся, Андрiй щоранку приходив до сiльськоi ради i запалими очима дивився на Івана Ковбанюка.

– Що це робиться, Іване?

Голова сiльськоi Ради нiчого не мiг вiдповiсти Опришковi: вiн також чекав розпорядження з райкому партii. Його блiдувате марне обличчя почало останнiм часом наливатися здоров’ям, а тепер зжовкло, як пiсля перепою.

Бували в Опришка хвилини, коли вiн з жахом вiдчував, як до його мозку приходять зовсiм чужi думки i палять, шпигають зневiрою:

«Як це так? Виграти громадянську вiйну, а через двадцять рокiв хитнутися вiд першого удару? Що сталося?…»

Та це були секунди сумнiвiв.

Опришко йшов тодi мiж люди, кричав на тих, хто впадав у безнадiю, пiдозрiливо вглядався в Пушкаревi очi, намагаючись вловити в них вогник зрадницькоi втiхи. Пушкар заклопотано поглядав на голову колгоспу i запитував про наряд на роботу, бо вiйна, мовляв, вiйною, а хлiб треба буде збирати – жнива на носi.