Жарінь. Зупинись, подорожній!

Раптом вона нiби прокинулася вiд сну, закричала:

– Не пiде Марiя бiльше з вами! Ідiть, геть iдiть! Досить уже того, що я натерпiлася через вас. Вiдколи виросла моя дитина, на ноги стала, не було менi спокою. Вiчний страх, обшуки, переховування. А iншi жили, жили! Тiльки ми гнанi, як собаки, як дикi звiрi! Геть, геть iдiть, я бiльше не вiддам вам дочки!

Стара у вiдчаi била головою об стiну. Враз обм’якла i важко сiла на старий, з вишкiреними пружинами фотель. Ледве чутно прошепотiла:

– Його кров упаде на нас i наших дiтей… І нiкому не буде порятунку… Ми станемо глиною для новоi Вавилонськоi вежi.

І ви будете глиною. Нами розчинять, а вами замiсять. Цього хоче Бог, а вiн у нас один…

Сарабай повернувся до дверей. Не було потреби далi розмовляти з Бертою.

У цей час з другоi кiмнати несподiвано увiйшла Марiя. Схудла, змучена, нiс ще бiльше видовжився, а обличчя спокiйне, як у статуi.

– Марiя!

– Добридень, Мироне, – привiталася i холодно подала йому руку. – Я чула вашу розмову. Мое сховище недалеко.

В кiмнатi е нiша. Це не надiйне сховище. Але iншого немае. Тобi легко загубитися серед людей, а я зi своiм семiтським обличчям не сховаюся нiде. Тому не осуджуй i не дорiкай. Рiзко змiнилися обставини, мусять мiнятися i форми…

– Форми чого? – перебив Мирон, роздратований панахидним тоном ii мови. – Форми боротьби чи ховання вiд неi? Ховання як самоцiль, заради тiльки свого власного життя? Я прийшов по тебе, Марiе. Невже ти думаеш, що все пропало, i ми поставленi на колiна? Чи так, як i твоя мати, ти вiриш у проклiн Христа?

– Я невiруюча, ти знаеш… Але з тобою пiти не можу, не маю права… Я могла виiхати на схiд, але ж мати… Не залишу й тепер… І не тiльки ii.

Свiй народ не залишу. Ти закинеш менi еврейський нацiоналiзм. Як хочеш…

– Тим бiльше, тим бiльше! – Мирон схопив Марiю за руки. – Що залишаеться для вас зараз, крiм боротьби? Тож чи не краще загинути в бою, нiж над ямою, викопаною власними руками? Хто посiяв серед вас облудну надiю на автономiю в гетто?

– В гетто ми будемо всi разом…

– Вас зженуть туди, щоб легше винищити.

А щоб цього не трапилося, треба евреям-комунiстам iти в пiдпiлля, з нами! Марiе, – Мирон заговорив спокiйнiше, – ти сьогоднi пiдеш зi мною. Ми розпочинаемо велику боротьбу. Ти будеш першою, хто зробить лазiвку в гетто, хто зв’яже майбутне геттiвське пiдпiлля з зовнiшнiм свiтом. Таким зв’язковим може бути тiльки еврей, чуеш?

Марiя ледь помiтно похитувала пониклою головою.