Олег Ольжич

В тяжкiм ярмi народ мовчить,

І тiльки вибухи повстання

Посвiдчують, що вiн не спить,

І пророкують час свiтання…»

Так, iз юностi вiн жив надiею i сподiваннями, що часи «панування ворогiв» – це не вiчне:

«Не зiрвеш сонця, кат, з небес,

Не зiрвеш з Украiни стяга»

Разом iз тим, скучивши за батьком, вiн спiшить порадувати його головним – своiми першими лiтературними спробами.

У листi вiд 25 лютого 1922 року: «Написав вiрш про Шевченка…»

У листi вiд 26 березня 1922 року: «Посилаю тобi два оповiдання, вони потрапили до шкiльного журналу…»

У листi вiд 25 травня 1922 року нудиться оточуючим свiтом: «Неначе душа замурована в якiсь мiцнi, невидимi мури, не пропускають до мене нi свiту, нi гомону життя, i зосталися тiльки двi маленькi щiлинки проти моiх очей, через котрi можна бачити тiльки наше нудне буденне життя.

Вони гнiтуть, не дають спокою, не дають волi мрiям…»

А ось i його мрii:

– «хотiв би буть i фiлософом, i письменником, i художником так палко»

– «як би я хотiв з тобою ходити по музеях, дивитися на статуi i картини, iншi вироби мистецтва.

І балакав, балакав…»

Батько пiдбадьорюе сина надiею на недалеку зустрiч, пiдтримуе його мистецькi поривання: «Не кидай писати! З тебе вийдуть люди!»

А вкрай сувора дiйснiсть диктуе свое. У грудневому за 1921 рiк листi дружини до чоловiка зринае образ його сина, якого в сiм’i називали то «Лютиком», то «Лелекою».

І мати iз сльозами на очах пише: «Наш Лютик, нiжна квiтка (ти пам’ятаеш, який вiн був ранiше!) у великих чоботях (добре, що хоч вони е!) складае гiльйо в лiсi, тягне з деревнi мiшок з борошном, пiдсипае рельси на залiзницi.) Може, й нечасто, але скуштував всього – заробiтку ради!»

Так, за вiдсутностi батька Олег взяв на себе функцii постачальника продуктiв сiм’i. Мати i син потерпають у голодi й злиднях. Якось у голодну зиму 1919 року в черговий раз зiбрався пiти з товаришем у село, щоб помiняти одяг на iжу.

Але iх вчасно попередили: «Тiкайте, тут людей iдять». Дякувати Богу, вдалося втекти…

Тим не менш Олег багато читае i, дослухаючись до себе, пробуе писати власнi твори.

І… доглядае за «братами нашими меншими». Нi, не для споживання, як це роблять зазвичай, але задля догляду над ними, порятунку iх вiд голодноi смертi. Розводить у клiтках кроликiв та курчат.