Остап Вишня

В його розпорядженнi опинились усi залiзничнi шпиталi, де лiкувалися пораненi i хворi офiцери i солдати украiнського вiйська. Є вiдомостi, що вiн стае членом партii украiнських соцiал-революцiонерiв. Як, до речi, i його майбутнiй друг письменник Микола Хвильовий. Це вже точно.

Будуеться незалежна украiнська держава – Украiнська Народна Республiка, здiйснюеться вiковiчна мрiя украiнського народу. Павло Губенко не хапаеться за гвинтiвку, але бере участь в ii розбудовi на найболючiшiй дiлянцi фронту боротьби. З його загостреним почуттям доброти i спiвчуття людям, розумiв, що займаеться своею справою.

Украiна палае, навкруги стiльки горя, стiльки бiд, – як лiкаревi не кинутися людям на допомогу?

Допомагав дiлом i словом, органiзовуючи медичне обслуговування воiнам УНР. Обслiдував госпiталi, працював у поiздах, завалених тифозними хворими. І по-доброму блазнював – пiдiймав настрiй пораненим, пiдбадьорюючи iх анекдотами, байками, комiчними iмпровiзацiями, на якi був майстром. Чи не тодi, вiдчувши лiкувальну силу свого гумору, збагнув, що можна смiшно не тiльки говорити, але й писати, тодi тебе почуе ще бiльше людей?.

.

То ж не дивно, що i початок його творчостi припадае на цi часи.

1918 року Павло Губенко дебютуе як письменник у киiвському журналi «Реп’ях» пiд псевдонiмом М. Михайлович. Дебютуе памфлетом, написаним у дусi пiдтримки УНР. У ньому головними персонажами виступають – хто б ви думали? – Ленiн i «красногвардеец» Дуракiн. Дуракiн – це колишнiй царський полковник Муравйов, якому Ленiн надав звання «красногвардейца» й послав завойовувати Киiв.

Перший бiй з вiйськами Муравйова вiдбувся, як вiдомо, пiд Крутами…

Вiдступаючи разом з петлюрiвським вiйськом, вiн опиняеться у Кам’янцi-Подольському i друкуе у номерi газети «Народна воля» вiд 2 листопада 1919 року явно не розважальне есе «Демократичнi реформи Денiкiна (Фейлетон. Матерiалом для конституцii бути не може)» за пiдписом «П. Грунський».

Ця i подальшi публiкацii були його спробами зорiентуватись самому i зорiентувати украiнцiв, у яких вибито грунт з-пiд нiг, у важливому iсторичному моментi життя.

Тон розмови у фейлетонi начебто баламутний, швидше – саркастичний, але змiст ii серйозний, сповнений спiвчуття до людини, що потопае у молоху iсторii, просвiщае ii…

Даючи панораму подiй, що вiдбувалися в Украiнi, П. Грунський уiдливо засуджуе «демократичнi реформи» денiкiнщини, яка повертала народ до старого свiтовлаштування. Читаймо: «Зiбрати сход! Зiбрали.