Остап Вишня

12 грудня 1917 року у Харковi, на противагу УНР, бiльшовиками створюеться Украiнська Народна Республiка Рад i червоне бiльшовицьке вiйсько, яке одразу ж вступае у боротьбу з вiйськами УНР. У серединi сiчня радянська влада була встановлена у багатьох мiстах Украiни. У березнi 1918 року при пiдписаннi Брест-Литовського мирного договору у Мiжнародно-правовому актi бiльшовики визнали державну самостiйнiсть Украiни. Але як тiльки нiмецькi вiйська восени 18-го полишили Украiну, Червона армiя пiшла кривавим походом на Украiну.

Боротьба украiнського вiйська за свою землю, за свою республiку, за свою незалежнiсть, як вiдомо, завершилась наприкiнцi 1920 року остаточною окупацiею Украiни Червоною армiею.

У часи нацiонально-визвольноi боротьби, у вирi буремноi духовноi самоорiентацii, коли поет Василь Елланський стае Еллан-Блакитним, поет Павло Тичинiн – Тичиною, ледь не весь цвiт молодого украiнського письменства воював у роки громадянськоi вiйни у лавах армii УНР проти бiльшовикiв, денiкiнцiв, всiх, хто посягав на володiння Украiною.

А потiм колишнi петлюрiвськi офiцери – майбутнi письменники Петро Панч, Андрiй Головко, i добровольцi кавалеристського корпусу Олександр Копиленко, шiстнадцятирiчний Юрiй Яновський, колишнiй петлюрiвець, що служив у петлюрiвськiй вартi майбутнiй поет Володимир Сосюра, державнi чиновники УНР Павло Тичина, Юрiй Смолич, Павло Губенко.

опиняться у полонi червоноармiйськоi окупацii Украiни… Треба було або емiгрувати, або доводити свою лояльнiсть до радянськоi влади. Але про це свого часу…

* * *

За пiвроку навчання у Киiвському унiверситетi Павло Губенко був мобiлiзований до армii Украiнськоi Народноi Республiки у медичнi частини. Спочатку працюе за набутим фахом у хiрургiчному вiддiленнi лiкарнi Пiвденно-Захiдних залiзниць. А потiм…

Про свою службу у петлюрiвцiв, тобто про свою участь у нацiонально-визвольнiй боротьбi вiн уникав розмов.

В усякому разi спогадiв не лишив. Зрозумiло, не тi були часи, аби бути вiдвертим у щоденнику, а вже тим бiльше у спiлкуваннi з оточуючими. Та й його друзi, з тих саме причин уникали розмов про петлюрiвськi часи Павла Губенка. Хiба що, уже ставши Остапом Вишнею, туманно згадував у «Автобiографii» про своi «помилки» в життi.