Володимир Сосюра

Сосюрi тритомнику своiх «Вибраних творiв» зробив такий напис: «Дорогому Володимировi Миколайовичу Сосюрi – одному з найбiльших поетiв Радянськоi Украiни, – та нi, – поетiв усього свiту! Лiрик – а разом з тим смiливий, дерзновенний. Задушевний – а разом з тим – бойовий у нього тон, наступальний».

Останнi днi земного життя Володимира Сосюри (з iсторii хвороби, смертi i похорону поета)

На початку 1980-х рокiв доля звела мене з видатним лiкарем-терапевтом, поетом i перекладачем Миколою Демидовичем Фененком, який на той час працював в академiчному санаторii «Феофанiя».

Я давав Миколi Демидовичу читати ще не опублiкованi твори В. Сосюри, а вiн розповiдав менi про останнi днi життя поета, яке обiрвалося 8 сiчня 1965-го в санаторii «Конча-Заспа». Лiкар обiцяв повiдати менi ще багато дечого, але моя путiвка закiнчилася, i я мусив приступати до роботи.

На жаль, розповiдi М. Фененка я не записав, а його передчасна смерть, причиною якоi стали недоброзичливцi, котрi завдали лiкаревi-фронтовику й iнвалiду вiйни тяжкоi психологiчноi травми, не дали змоги його доньцi Оксанi завершити навчання в аспiрантурi Інституту лiтератури.

Якось поет Олексiй Довгий розповiв менi, як у видавництвi «Днiпро» в 1962 роцi мала вийти збiрка поезiй Лiни Костенко «Зоряний iнтеграл». Їi вже пiдготували до друку, але без дозволу згори, тобто iз ЦК КПУ, книжки тодi не виходили, а тим бiльше такоi опальноi авторки, як Лiна Костенко. І не тiльки ii – ще чимало рукописiв надовго залягало в архiвi видавництва.

Побоюючись за долю авторського примiрника «Зоряного iнтеграла» з багатьма правками i вставками в текстi, О. Довгий на свiй страх i ризик забрав ii з архiву видавництва i передав на ознайомлення Г. Кочуру. Мудрий i досвiдчений конспiратор Григорiй Порфирович передав ii «на розгляд» Д. Паламарчуку, який вирiшив «одягнути» рукопис у темно-оранжевi палiтурки, щоб познайомити ще декого з цiею невиданою книжкою. Рукопис розглядала таемна редакцiйна рада – І. Свiтличний, Г. Кочур, Д. Паламарчук, М. Лукаш i звичайно ж О. Довгий. Очевидно, саме з цього примiрника робили самвидавiвськi копii, якi поширювали серед довiрених людей. Напевно, саме за одним iз авторських примiрникiв було видано «Зоряний iнтеграл» за кордоном, а першотекстом стала авторська верстка з видавництва «Днiпро». Але оригiнал единого примiрника збiрки завiдувач редакцii поезii, драматургii та кiнодраматургii О. Довгий вирiшив передати на збереження в надiйнi руки – своему лiкарю М.