Володимир

– Привiт тобi, василiсо!

Покривало впало з голови, й легке зiтхання вирвалося з уст Феофано. Василiса – о, як давно не чула вона цього слова, як багато промовило це слово в устах всемогутнього проедра Василя, тут, у Константинополi!

Вiн ступив до неi ближче й узяв ii за руку. Тепер вони стояли одне напроти другого – скопець, проедр iмперii, й Феофано – колишня василiса, а нинi – жiнка в темному покривалi.

– Ти така ж, як i колись, Феофано, – промовив проедр Василь. – Ти була й нинi е найкращою жiнкою свiту.

– Скажи менi, де я зараз опинилась i що сталось?

– Зараз ми у Влахернi, де нас нiхто не може нi бачити, нi чути. Поки що нiчого не сталось. Ти, напевне, дуже стомилась пiсля далекоi дороги. Уявляю, як неспокiйно зараз у Понтi Евксинському. Але все це позаду, далеко. Ти житимеш тут, у Влахернi, з тобою буде й дочка. Може, ми сядемо? Ось на столi вино. Ти хочеш iсти? Тут е з чого вибрати.

– А за кого ж пити? – посмiхнулась Феофано i, сiвши до столу, взяла келих з вином.

– Вiн помирае, – сказав проедр, – скоро, либонь, кiнець.

– Яка в нього хвороба?

– Ти знаеш, Феофано.

– Мiй порошок з Єгипту?

– Так, вiн.

– Ця отрута дiе дуже швидко.

– Я тримав порошок кiлька рокiв, i вiн, напевне, втратив силу. Крiм того, Маленький[18 - Цимiсхiй – маленький (вiрм.).] виявився дуже мiцним.

– Для чого ж ти кликав мене?

– О Феофано, нам треба зробити дуже багато. В iмперii неспокiйно, на пiвночi збирають сили болгари, в Малiй Азii спалахують повстання за повстанням.

– Тепер я добре знаю Малу Азiю, – посмiхнулась Феофано. – Це – справжнiй вулкан, який кожноi години може вибухнути: Сирiя, Месопотамiя, Каппадокiя, а за ними – араби…

– Бачиш, тобi достеменно все вiдоме! І в Константинополi неспокiйно.

– Я розумiю й знаю все це, – холодно сказала Феофано. – Але що менi до цього?

– Це моя й твоя справа, Феофано. Іоанна скоро не стане…

– І що? Ви пожинаете те, що посiяли. Їоанн мае нинi порфiрородну жону Феодору, i пiсля його смертi вона по праву сяде на Соломоновiм тронi, ii патрiарх благословить.

Проедр посмiхнувся.

– Не тiльки Феодора, е й iншi, що хотiли б посiсти Соломонiв трон.