Володимир

Нашу константинопольську знать, – це тобi, напевне, зрозумiло, – не влаштовують нi Феодора, нi – ти не ображайся, Феофано, – нi твоi сини, вони мрiють про iмператора-полководця, який повiв би легiони проти болгар i Малоi Азii.

– І кого вони приготували?

– Менi здаеться – Варда Склiра. Ти добре його знаеш – вiн був полководцем Никифора Фоки, Іоанна Цимiсхiя, i тепер, либонь, сам хотiв би посiсти iх престол.

– Варда Склiра я знаю, – промовила Феофано. – Що ж, вiн блискучий полководець i, певне, буде непоганим iмператором.

– І це говориш ти, Феофано, мати Василя й Костянтина? Та невже ж ти не розумiеш, що нi Феодора, нi Вард Склiр не допустять у Золоту палату нi синiв твоiх, нi тебе?!

– Вони не допустять тебе, – засмiялась Феофано. – Говори правду, проедре!

– Так, вони не допустять, виженуть iз Великого палацу тебе, синiв твоiх i мене також, – згодився проедр.

– Тепер ти менi подобаешся, Василю, – поглузувала з проедра Феофано.

– А мусить бути так, – встав i ступив близько до Феофано проедр, – коли Іоанн Цимiсхiй помре, на престолi сядуть твоi сини, поряд з ними як регентша й соправительниця, а справдi як повновладна василiса повинна сiсти ти.

Я ж, – проедр благально подивився на Феофано, – буду тим, ким i був, – вашим, твоiм паракимоменом, проедром.

Феофано так хвилювалась, що iй важко було дихати. О, якi величнi обрii вiдкривались перед нею! Вiрити своему щастю, повiрити проедру чи нi? Стiльки вже разiв вiн обдурював ii й людей, що звiрялись на нього! Але нi, нi, на цей раз вiн не може брехати й обдурювати.

Василь i Костянтин по праву сядуть на трон, вони й зараз соцарствують з Іоанном.

– Отже, треба прибрати Феодору й Склiра? – суворо сказала Феофано.

– Так, Феофано, обох… Я домiгся того, що Іоанн хоче побачитись i говорити з тобою. Коли ж ти будеш у нього, то зумiеш все зробити. Що ж, василiсо, – пiдняв вiн келих, – може, ми тепер вип’емо за наше щастя й успiх?.. – Вiн помовчав i кiнчив: – Та ще за те, щоб Іоанн швидше зайняв свое мiсце в гробницi на Халцi в храмi Христа Спасителя!

– О нi, – вона пiдняла келих i зухвало, хижо засмiялась.

– Я вип’ю за те, щоб Іоанн ще пожив… доки ми не закiнчимо своеi справи.

2

Феофано нелегко було потрапити до Великого палацу, ще важче опинитись у спочивальнi Іоанна, але в проедра скрiзь – i бiля Слонових ворiт, i на терасi Дафн, i в самому кiтонi – стояли своi люди; у чорному одязi й капелюсi з струсевими перами, з мечем бiля пояса, як етерiот[19 - Етерiот – охоронник.