Володимир

– Господь не забуде тебе, ми ж прославимо навiки.

– Я хочу пiти з цього життя, повiвши тобi про всi своi грiхи й одержавши перед життям вiчним прощення вiд Бога…

– Говори, василевсе, а я iменем Господа Бога вiдпущу тобi всi грiхи.

– Я хочу сказати про один грiх: незаконний мiй шлюб.

Патрiарх, не розумiючи нiчого, пильно дивився на Іоанна.

– Як тобi вiдомо, отче, у iмператора Костянтина були дiти Роман i Феодора, я ж небiж покiйного Никифора, що був чоловiком Феофано – дружини Романа…

– О, розумiю, – суворо промовив патрiарх, – спорiдненiсть третього колiна, а церква забороняе кровозмiшання до шостого колiна… Пам’ятаю, патрiарх Полiевкт заборонив шлюб Никифора з Феофано, хоч вiн був тiльки хрещеним батьком ii дiтей… А тут справа гiрша.

– Мучусь, отче… Як стану я на суд перед престолом Господа Бога?..

– Не пiзно ще церквi оголосити цей шлюб кровозмiшанням, розiрвати його, я ж iменем Бога прощу i вже зараз прощаю тобi грiх.

– Я згоден, отче, i прошу оголосити мiй шлюб кровозмiшанням, розiрвати його…

– Воля твоя буде виконана, василевсе… Церква розривае твiй шлюб з Феодорою.

Ближчого ж дня, зiбравши синклiт i запросивши на нього патрiарха Антонiя, проедр Василь домiгся, що члени синклiту визнали шлюб Іоанна з Феодорою недiйсним, бо, мовляв, Іоанн був небожем iмператора Никифора, а Никифор – кревним родичем iмператора Костянтина, через що шлюб його з Феодорою е кровозмiшанням.

З таким самим i, мабуть, бiльшим правом можна було довести й iнше – що Іоанн все життя прагнув i все одно не мiг стати родичем когось з iмператорiв, але проедру Василевi досить було ухопитись за тоненьку ниточку сумнiвiв, потрiбних для досягнення своеi мети, i ця ниточка стала справжнiм канатом.

Синклiт ухвалив, патрiарх благословив, i наступноi ночi корабель з Феодорою вийшов iз Золотого Рогу, круто завернув бiля пiвострова й попрямував на захiд – до Проту. І звичайно, Феодора не була Феофано – надii повернутися в Константинополь не мала.

Не тiльки про Феодору говорили члени синклiту. Проедр Василь розповiдае про Малу Азiю, – там усе кипить, часто спалахують повстання, Сирiя, Месопотамiя, Вiрменiя, Іверiя, а за ними Аравiя i держава Хамсанiдiв ждуть першоi-лiпшоi нагоди, щоб напасти на Вiзантiю.

Сенатори, члени синклiту, сходяться на тому, що в Малу Азiю треба послати кращi легiони, проедр Василь наполягае, що на чолi легiонiв треба поставити й лiпшого полководця iмперii.