Володимир

У Воденi сидiв тодi Самуiл – наймолодший син комiта Миколи Шишмана, який у грiзнi часи, коли над Дунаем, у Родопах, а потiм i на долинi йшла запекла боротьба мiж Іоанном Цимiсхiем i князем Святославом i коли болгарськi кесарi Петро й син його Борис запродались iмператорам, у грiзний той час комiт Шишман оголосив вiльною Захiдну Болгарiю, а себе – ворогом Вiзантii. Батька пiдтримали й комiтопули, чотири його сини – Давид, Мойсей, Аарон, Самуiл.

Проте слiд сказати, що Микола Шишман i син його Давид, який пiсля смертi батька заступив його мiсце, не зробили того, що могли й мусили зробити.

Це до них, взявши древню столицю Болгарii Преславу, звертався князь Святослав, пропонував з’еднати сили, щоб бити вiйсько iмператора Іоанна Цимiсхiя у долинi за Родопами, бiля Аркадiополя й Адрiанополя. Вони не пiшли на помiч Святославу, не вдарили в спину Цимiсхiю, домовитi, багатi комiтопули у цей важкий, вирiшальний для Русi й Болгарii час сидiли в своiх городах i областях, ждали, хто ж переможе – Цимiсхiй чи Святослав, – i навiть тодi, коли перемiг Святослав, не пiшли до нього, вичiкували, коли руськi воi залишать Преславу, Доростол, щоб самим узяти в своi руки всю Болгарiю.

Це була велика помилка комiтопулiв Шишманiв, велике нещастя для Болгарii, наслiдки якого виявились набагато пiзнiше – через сотню лiт. А тодi сталось так, що, коли руський князь Святослав пiшов, уклавши мир з ромеями, за Дунай i коли Шишмани кинулись визволяти й з’еднувати Болгарiю, робити це було вже пiзно – вся Схiдна Болгарiя з ii рiками й долинами була захоплена ромеями.

Шишманам залишились гори й полонини на заходi.

Микола Шишман i сини його мужньо боролись з Вiзантiею, всi останнi, найтяжчi, роки життя старого Шишмана минули на конi, вiн визволяв новi й новi городи, у древнiх болгарських харатiях[34 - Xаратiя – пергамент з шкiри.] написано, що вiн i помер, сидячи на конi.

Проте старого Шишмана, а деякий час i його синiв губило намагання триматись осторонь бурхливих подiй, якi вiдбувалися в Схiднiй Болгарii, вони не розумiли, що там i тiльки там – над Дунаем i Руським морем, на широких долинах i над рiками – вирiшуеться й буде вирiшена доля Болгарii, вони прагнули безкровноi борнi, а за це й довелося розплачуватись рiками кровi.

І ця жорстока, невблаганна й неминуча брань з Вiзантiею наближалась.