Володимир

Імператор Іоанн Цимiсхiй, уклавши мир з князем Святославом i пообiцявши звiльнити Схiдну Болгарiю, не додержав та й не думав додержувати свого слова – його акрити стоять над Дунаем i в долинi, йдуть i йдуть у гори.

Пiсля смертi Цимiсхiя те ж саме робить проедр Василь, що править Вiзантiею вiд iменi молодих iмператорiв Василя й Костянтина, – вiн оголошуе саму справжню вiйну болгарам, посилае легiони проти Шишманiв.

Що ж робить i що мае робити Давид Шишман? Вся Схiдна Болгарiя захоплена ромеями, руськi воi пiшли за Дунай, а iхнiй князь Святослав, кажуть, убитий на Хортицi, Захiдна Болгарiя лишаеться вiч-на-вiч з своiм ворогом Вiзантiею.

І, шукаючи собi помочi й спiльникiв, Давид посилае послiв у Кведлiнбург до нiмецького iмператора Оттона І, який обiцяе допомогти Давиду, але нiколи пальцем об палець не вдарить, щоб це зробити, – муж вiзантiйськоi принцеси Феофано думае про iнтереси не Болгарii, а Вiзантii.

У цей же час Давид приймае послiв вiд Папи Римського Бенедикта, що, виявляеться, багато чув i знае про кровопролитну вiйну в Болгарii, обiцяе допомогу в боротьбi з Вiзантiею.

Давид, звичайно, вiрить у це, бо немае в свiтi ворогiв лютiших, нiж ромейськi iмператори з патрiархами й Римський Папа. Папа посилае Давиду на знак своеi прихильностi корону з священного города Рима.

Проти римськоi корони пролунав один тiльки голос – патрiарха Дамiана, який, проклятий константинопольським патрiархом, пiсля Доростольськоi битви тiкае в Захiдну Болгарiю до Шишманiв i разом з ними переiжджае з столицi до столицi.

Але це дуже несмiливий голос – патрiарх Дамiан доживае вже останнi днi на свiтi.

Втiм, корона так i не знадобилась Давиду Шишману – якщо Папа Римський дiе хрестом, то Вiзантiя дiе мечем: пiд городом Сера ромеi вбивають у бою Давида, Мойсей падае мертвий, вбитий ромеями з-за рогу, – у Захiднiй Болгарii залишаються два сини старого Шишмана: Самуiл, що сидить у Воденi, та ще Аарон, що править у Средцi.

Кесаревича Романа привели до комiта Самуiла босого, бо вiн розбив своi черевики в далекiй дорозi, з непокритою головою, у чорнiй вiд пороху сорочцi й таких самих ногавицях.

– Що це? Кого ти привiз, воеводо Петре? – звернувся Самуiл до бородатого воiна, що супроводжував Романа.

– Вартуючи на схилах Родопiв, ми побачили загiн, що iхав вiд Аркадiополя в клiсури, довго стежили за ним, оточили. На чолi цього загону, виявилось, iхав колишнiй кесар Болгарii Борис, вiн пiдняв проти нас меч, i ми його вбили.