Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Вiн одразу ж звертаеться до щойно заснованоi Медичноi спiльноти. Там вiн як лiкар може вимагати своi безперечнi й непорушнi права. Ще раз робить вiн пропозицiю – показати в Кретейлi своiх пацiентiв, якi одужали, й з готовнiстю дати вiдповiдi на будь-якi запитання. Але й Медична спiльнота не виявляе особливоi схильностi стати в опозицiю до близькоi для неi вiденськоi органiзацii. Вона ухиляеться вiд сором’язливоi пропозицii пiд тим малопереконливим приводом, що може судити про лiкування лише у випадках, коли воно поiнформоване про попереднiй стан пацiентiв, а цього в даному випадку немае.

П’ять разiв намагався Месмер домогтися у всiх факультетiв свiту визнання або принаймнi уважного розгляду своеi системи; не можна було дiяти прямiше, чеснiше, у бiльшiй згодi з наукою. Лише тепер, коли вчена клiка своiм мовчанням виносить йому вирок, не ознайомившись з документами i фактами, лише тепер звертаеться вiн до вищоi вирiшальноi iнстанцii – до громадськоi думки, до всiх освiчених i прогресивних людей; у 1779 роцi вiн друкуе французькою мовою свiй «Трактат про вiдкриття тваринного магнетизму». Красномовно й воiстину щиро просить вiн допомоги в проведеннi своiх дослiдiв, участi та благоволiння, жодним натяком не обiцяючи чудесного або неможливого: «Тваринний магнетизм – це зовсiм не те, що лiкарi розумiють пiд словом таемничий засiб. Це наука, що мае свое обгрунтування, своi висновки й положення. Усе в цiлому й донинi невiдомо, це я визнаю. Але саме тому було б несправедливо давати менi в суддi осiб, якi не розумiються на тому, про що вони збираються судити. Менi потрiбнi не суддi, а учнi. Тому мiй намiр полягае цiлком у тому, щоб офiцiйно отримати вiд будь-якого уряду будинок, де б я мiг помiстити хворих для лiкування i де мiг би з легкiстю i без особливих манiвцiв довести в повному обсязi дiю тваринного магнетизму. Потiм я хотiв би взяти на себе пiдготовку великоi кiлькостi лiкарiв i надати тому ж уряду можливiсть вирiшити, якою мiрою бажае вiн поширити мое вiдкриття – для загального користування чи в обмежених колах, швидко чи не поспiшаючи. Якби моi пропозицii були вiдкинутi у Францii, я покинув би ii неохоче, але це, звичайно, неминуче. Якщо вони будуть вiдкинутi всюди, то я все ж сподiваюся знайти для себе спокiйний куточок. Пiд захистом своеi совiстi, вiльний вiд докорiв сумлiння, я зберу бiля себе частку людства, того людства, якому я хотiв бути корисним набагато бiльше, i тодi прийде пора нi в кого, крiм самого себе, не шукати ради, що робити.