Час second-hand (кінець червоної людини)

– Що було б, коли б путч перемiг? А вiн i перемiг! Пам’ятник Дзержинському скинули, а Луб’янка залишилася. Будуемо капiталiзм пiд керiвництвом КГБ.

– Мое життя не змiнилося б…

Про те, як речi дорiвнялися до iдей i слiв

«Свiт розсипався на десятки рiзноколiрних друзок. Як нам хотiлося, щоб сiрi радянськi буднi чимшвидше перетворилися на солодкi картинки з американського кiно! Про те, як ми стояли бiля Бiлого дому, вже мало хто згадував… Тi три днi вразили свiт, але не вразили нас… Двi тисячi людей мiтингують, а решта iде повз i дивиться на них, як на iдiотiв.

Багато пили, у нас завжди багато п’ють, але тодi особливо багато пили. Суспiльство завмерло: куди рушимо? Чи буде це капiталiзм, чи буде це гарний соцiалiзм? Капiталiсти гладкi, страшнi – це нам втовкмачили з дитинства… (Смiеться.)

Краiна вкрилася банками i торговельними ятками. З’явилися зовсiм iншi речi. Не якiсь неоковирнi чоботи та старечi сукнi, а речi, про якi ми завжди мрiяли: джинси, дублянки… жiноча бiлизна й гарний посуд… Усе барвисте, гарне.

Нашi радянськi речi були сiрi, аскетичнi, вони були схожi на вiйськовi. Бiблiотеки й театри спорожнiли. Їх замiнили базари та комерцiйнi крамницi. Усi захотiли бути щасливими, отримати щастя негайно. Як дiти, вiдкривали для себе новий свiт… Перестали умлiвати в супермаркетi… Знайомий хлопець зайнявся бiзнесом. Розповiдав менi: вперше привiз тисячу банок розчинноi кави – розхапали за кiлька днiв, купив сто пилососiв – теж миттево розмели. Куртки, светри, будь-яка дрiбниця – тiльки дай! Усi перевдягалися, перевзувалися. Змiнювали технiку та меблi. Ремонтували дачi… Закортiло робити гарнi парканчики й дахи… Почнемо iнодi з друзями згадувати, так зi смiху вмираемо… Дикуни! Геть злиденнi були люди. Усього слiд було вчитися… За радянських часiв дозволялося мати багато книжок, але не дорогу машину чи будинок. І ми вчилися гарно вдягатися, смачно готувати, вранцi пити сiк i йогурт… Я до цього зневажала грошi, тому що не знала, що це таке. У нашiй родинi не можна було говорити про грошi. Соромно. Ми виросли в краiнi, де грошi, можна сказати, були вiдсутнi. Я, як усi, отримувала своi сто двадцять рублiв – i менi вистачало. Грошi прийшли з перебудовою. Із Гайдаром. Справжнi грошi. Замiсть «Наше майбутне – комунiзм» скрiзь висiли розтяжки «Купуйте! Купуйте!» Хочеш – мандруй. Можеш побачити Париж… або Іспанiю… Фiеста… бiй бикiв… Я про це читала в Хемiнгвея, читала й розумiла, що нiколи цього не побачу.