Час second-hand (кінець червоної людини)

Чому я п’ю? Менi мое життя не подобаеться. Я хочу здiйснити немислимий кульбiт за допомогою алкоголю та якимось чином перенестися в iнше мiсце. І там всi буде гарно й добре.

– Для мене питання стоiть конкретнiше: де я хочу жити – у великiй краiнi чи в нормальнiй?

– Я любив iмперiю… Для мене життя пiсля iмперii нудне. Нецiкаве.

– Велика iдея потребуе кровi. Сьогоднi нiхто не хоче помирати десь там. На якiйсь вiйнi. Як у тiй пiснi: «Всюду деньги, деньги, деньги. / Всюду деньги, господа…» А якщо ви наполягаете, що ми маемо мету, то яка вона? Кожному – «мерседес» i путiвка до Маямi?

– Росiйськiй людинi потрiбно у щось вiрити… Вiрити у свiтле, пiднесене.

У нашiй пiдсвiдомостi сидять iмперiя й комунiзм. Нам ближче героiчне.

– Соцiалiзм змушував людину жити в iсторii… Бути присутньою при чомусь великому…

– Б…!! Ми такi духовнi, ми такi особливi.

– Не було в нас демократii. Якi ми з вами демократи?

– Остання велика подiя в нашому життi – перебудова.

– Росiя може бути тiльки великою або не бути зовсiм.

Нам потрiбна сильна армiя.

– Ну на бiса менi велика краiна? Хочу жити в маленькiй, такiй, як Данiя. Без ядерноi зброi, без нафти та газу. Щоб нiхто мене не бив револьвером по головi. Може, тодi ми теж навчимося тротуари шампунем мити…

– Комунiзм – непiдсильне для людини завдання… У нас завжди так: чи то конституцii хочеться, чи то севрюжини з хрiном…

– Як я заздрю людям, у яких була iдея! А ми зараз живемо без iдеi. Хочу великоi Росii! Я ii не пам’ятаю, але знаю, що вона була.

– Була велика краiна з чергою за туалетним папером… Я добре пам’ятаю, як смердiли радянськi iдальнi й радянськi магазини.

– Росiя врятуе свiт! І сама так врятуеться!

– Мiй батько до дев’яноста рокiв дожив. Казав, що у його життi нiчого гарного не було, тiльки вiйна. Це все, що ми вмiемо.

– Бог – це нескiнченне, яке е в нас… Нас створено за образом i подобою…

Про все…

«У менi радянського було дев’яносто вiдсоткiв… Я не розумiла, що вiдбуваеться.

Пам’ятаю, як виступав по телебаченню Гайдар: учiться торгувати… ринок нас врятуе… Купив на однiй вулицi пляшку мiнеральноi води й продав ii на iншiй – це бiзнес. Люди слухали нерозумiючи. Я приходила додому. Зачиняла дверi й плакала. У мами iнсульт, настiльки ii все це налякало. Може, вони хотiли щось гарне зробити, але iм не вистачило спiвчуття до власного народу. Нiколи не забуду жебрущих старих, вони шеренгами стояли вздовж дороги.