Час second-hand (кінець червоної людини)

Вiн ще метрiв десять бiг i ловив своi мiзки…» А через сiм рокiв цей самий хлопець – нинi вдатний бiзнесмен, полюбляе розповiдати про Афган. Зателефонував менi: «Навiщо твоi книжки? Вони занадто страшнi». Це вже була iнша людина, не та, яку я зустрiла серед смертi i яка не хотiла помирати у двадцять рокiв…

Я запитувала себе, яку книжку про вiйну я хотiла би написати. Хотiла би написати про людину, яка не стрiляе, не може вистрiлити в iншу людину, якiй сама думка про вiйну завдае страждання. Де вона? Я ii не зустрiла.

1990–1997 роки

Росiйська лiтература цiкава тим, що лише вона може розповiсти про унiкальний досвiд, через який пройшла колись величезна краiна. У мене часто запитують: чому ви весь час пишете про трагiчне? Тому що ми так живемо. Хоча ми живемо нинi в рiзних краiнах, але скрiзь живе «червона» людина. Із того життя, з тими спогадами.

Довго не хотiла писати про Чорнобиль. Я не знала, як про це написати, з яким iнструментом i з якого боку пiдступитися? Ім’я моеi маленькоi, загубленоi в Європi краiни, про яку свiт ранiше майже нiчого не чув, зазвучало всiма мовами, а ми, бiлоруси, стали чорнобильським народом.

Першими доторкнулися до невiдомого. Стало зрозумiло: крiм комунiстичних, нацiональних i нових релiгiйних викликiв, попереду на нас чекають жорстокiшi й тотальнiшi, але до часу ще закритi вiд очей. Щось там уже пiсля Чорнобиля привiдкрилося…

У пам’ятi залишилося, як старий таксист розпачливо вилаявся, коли голуб ударився в лобове скло: «За день два-три птахи розбиваються.

А в газетах пишуть: ситуацiя пiд контролем».

У мiських парках згрiбали листя й вивозили за мiсто, там листя ховали. Зрiзали землю iз забруднених плям i теж ховали – землю ховали в землi. Ховали дрова, траву. У всiх були трохи божевiльнi обличчя. Розповiдав старий пасiчник: «Вийшов уранцi в садок – чогось бракуе, якогось знайомого звуку. Жодноi бджоли… Не чутно жодноi бджоли. Жодноi! Що? Що це? І другого дня вони не вилетiли, i третього… Потiм нам повiдомили, що на атомнiй станцii – аварiя, а вона поряд.

Але довго ми нiчого не знали. Бджоли знали, а ми нi». Чорнобильська iнформацiя в газетах вся складалася з военних слiв: вибух, героi, солдати, евакуацiя… На самiй станцii працювало КДБ. Шукали шпигунiв i диверсантiв, iшов поголос, що аварiя – запланована акцiя захiдних спецслужб, аби пiдiрвати табiр соцiалiзму. У напрямку Чорнобиля рухалася вiйськова технiка, iхали солдати.