Цинкові хлопчики

Але так пахло зеленим весняним листям… Ішли дiвчата в легких сукнях… Промайнула в пам’ятi та щезла Светка Афошка (прiзвища не пам’ятаю – Афошка та й Афошка). Першого ж дня свого приiзду до Кабула вона переспала iз солдатом за сто афошок, поки не розiбралась. За кiлька тижнiв брала по три тисячi. Солдатовi не по кишенi. А Пашка Корчагiн де? Справжне його iм’я Андрiй, але називали Пашкою через прiзвище.

– Пашко, подивись, якi дiвчата!

У Пашки-Андрiя була дiвчина, вона прислала фото свого весiлля. Ми чергували коло нього ночами – боялись.

Якось уранцi вiн повiсив на скелi фото – i розстрiляв iз кулемета.

– Пашко, подивись, якi дiвчата!

У потязi наснилось: готуемось до виходу на бойовi, Сашко Кривцов запитуе:

– Чому в тебе триста п’ятдесят патронiв, а не чотириста?

– Тому що в мене медикаменти.

Вiн помовчав i спитав:

– А ти мiг би розстрiляти ту афганку?

– Яку?

– Ту, що навела нас на засiдку. Пам’ятаеш, четверо загинули?

– Не знаю… Я, напевно, нi. У дитячому садочку й у школi мене дражнили «бабiем»: дiвчаток захищав.

А ти?

– Менi соромно…

Вiн не встигае договорити, за що йому соромно, я прокидаюсь.

Удома на мене чекае телеграма вiд Сашковоi мами: «Приiжджай, Сашко загинув».

Я стояв бiля його могили:

– Сашко, менi соромно за те, що на випускному iспитi з наукового комунiзму я отримав «п’ятiрку» за критику буржуазноi демократii. Провiв порiвняльний аналiз. Ти мене розумiеш… Ми поiхали до Афгану слiпими… Нинi вже говорять, що ця вiйна – ганьба, а нам нещодавно вручали новенькi значки «Воiн-iнтернацiоналiст».

Я мовчав… Навiть сказав: «Дякую!» Сашко, ти там, а я тут…

Менi потрiбно з ним розмовляти…

Старшина, санiнструктор розвiдроти

– Вiн у мене маленький зростом був. Народився маленький, як дiвчинка, вага – два кiлограми, зрiст тридцять сантиметрiв. Боялась на руках тримати…

Притисну до себе:

– Мое ти сонечко…

Нiчого не боявся, лише павука. Приходить з вулицi… Ми йому нове пальтечко купили.

Це йому виповнилось чотири рочки… Повiсила я те пальтечко на вiшак i чую з кухнi: шльоп-шьоп, шльоп-шьоп… Вибiгаю: повний передпокiй жаб, вони з кишень його пальтечка вистрибують. Вiн iх збирае:

– Матусю, ти не бiйся. Вони добрi. – І назад до кишенi запихае.

– Мое ти сонечко.

Іграшки любив вiйськовi. Дарувала йому танка, автомата, пiстолета. Начепить на себе i маршируе по хатi.

– Я солдат… Я солдат…

– Мое ти сонечко. Пограйся у що-небудь мирне.