Чорнобильська молитва (Хроніка майбутнього)

Приiдуть на машинах, а ми – в лiс. Як вiд нiмцiв. Один раз напали на нас iз прокурором, так вiн погрожував, що судитимуть. Я кажу: “Нехай менi дадуть рiк тюрми, я вiдбуду i сюди повернусь”. Їхня справа покричати, а наша – помовчати. Я орден маю – як передовий комбайнер, а вiн менi погрожуе: по десятiй статтi пiдеш… Наче я злочинець.

– Щодня менi моя хата снилась. Я поверталася: то копаю город, то лiжко прибираю… І завжди щось знайду: то туфлю, то курчат… На добро все, на радiсть. На повернення.

– Вночi Бога просимо, а вдень мiлiцiонерiв.

Запитайте ви у мене: “Що ти плачеш?” А не знаю, чого я плачу. Я рада, що я в своему дворi живу.

– І пережили все, перетерпiли…

– Я вам анекдот розповiм… Указ уряду про пiльги чорнобильцям… Тому, хто проживае за двадцять кiлометрiв од станцii, до прiзвища додаеться приставка “фон”. Тi, хто за десять кiлометрiв, вони вже – Ваша свiтлiсть. А тi, хто бiля станцii вижили, – Ваша ясновельможнiсть. Ну, от i живемо, Ваша свiтлосте… Ха-ха…

– Добилась я до лiкаря: “Миленький, нiжки не ходять.

Суглобчики болять”. – “Корiвку треба здати, бабо. Молоко отруене”. – “Ой, нi, – плачу, – нiжки болять, колiна болять, а корiвку не вiддам. Моя годувальниця”.

– У мене семеро дiтей. Усi в мiстах живуть. Я тут сама. Засумую, сяду пiд iхнiми фотографiями. Поговорю. Всюди сама. Будинок сама пофарбувала, шiсть банок фарби вклала. Так ось i живу. Виростила чотири сини i три дочки. А чоловiк рано помер. Сама.

– Я з вовком зустрiчавсь ось так: вiн стоiть, i я стою. Подивились один на одного, i вiн убiк вiдскочив.

Помчав. Так у мене шапка пiднялася вiд страху.

– Будь-який звiр боiться людини. Ти звiра не чiпай, i вiн тебе обмине. Ранiше ходиш по лiсi, почуеш голос, бiжиш до людей, а зараз людина вiд людини ховаеться. Не дай Бог зустрiти в лiсi людину!

– Все, що в Бiблii написано, все виконуеться. Там i про наш колгосп написано… І про Горбачова… Що буде великий начальник iз клеймом на лобi i велика держава розсиплеться. А потiм настане Божий суд. Хто в мiстах живе, всi загинуть, а в селi одна людина залишиться.

Людина буде рада людському слiду! Не людинi, а лише слiду ii…

– А свiтло у нас – лампа. Гасова. А-а… Баби вже доповiли вам. Уб’емо кабана, так у льох несемо або у землю закопуемо. В землi м’ясо три днi лежить. Самогонка у нас зi свого жита. З варення.

– У мене два мiшки солi. Не пропадемо без держави! Дров повно – навколо лiс. Хата тепла. Лампа горить. Добре! Козу тримаю, козлика, трое свиней, чотирнадцять курей.