Чорнобильська молитва (Хроніка майбутнього)

Син приiде з мiста i лаеться: “Що сидиш сама? А як хто задушить?” А що вiн вiзьме у мене? Самi подушки… У простiй хатi все убрання – подушки. Як буде бандит лiзти, вiн же голову всуне у вiкно, а я ii топiрцем геть. По-нашому, сякеркаю… Може, i немае Бога, може, iнший хто, але там, високо, хтось е… І я живу.

– Узимку дiд повiсив у дворi розчинене теля. Й iноземцiв якраз привезли: “Дiдусю, що ти робиш?” – “Радiацiю виганяю”.

– Було ж… Люди розповiдали… Поховав чоловiк дружину, а хлопчик маленький у нього залишився.

Чоловiк самотнiй… Запив з горя… Знiме з дитяти все мокре i пiд подушку. А дружина – чи то вона сама, чи то тiльки душа ii – з’явиться вночi, помие, посушить i складе в одному мiсцi. Раз вiн ii побачив… Покликав – вона вiдразу як розтанула. Повiтрям зробилася. Тодi сусiди йому порадили: як тiнь промайне – дверi на ключ, то, може, скоро не втече. А вона i зовсiм не прийшла. Що там таке було? Хто там такий приходив?

Не вiрите? А то вiдповiсте, звiдки казки взялися? Це ж, може, колись правда була? Ось ви грамотнi…

– Чому той Чорнобиль зiрвався? Однi балакають – ученi виннi.

Хапають Бога за бороду, а вiн смiеться. А нам тут терпи!

Добре ми нiколи не жили. Спокiйно. Перед самою вiйною людей забирали. Хапали… У нас трьох чоловiкiв… Приiхали на чорних машинах i з поля забрали, i досi вони не повернулися. Завжди ми боялися.

– Я плакати не люблю… Я люблю анекдот новий послухати… У чорнобильськiй зонi виростили тютюн. На фабрицi з цього тютюну виготовили сигарети.

На кожнiй пачцi написано: “МОЗ воста-а-нне попереджае – курiння небезпечне для здоров’я”. Ха-ха-ха… А нашi дiди курять…

– Одне, що у мене е, – корiвка. Я пiшла б i вiддала, тiльки б не було вiйни. Як я ii боюся!

– І зозуля куе, сороки стрекочуть. Козулi бiгають. А чи будуть вони далi водитися, нiхто не скаже. Вранцi глянула в сад – кабани порили. Дикi. Людей можна переселити, а лося i кабана нi. І вода кордонiв не дотримуеться, йде собi по землi, пiд землею…

Дiм не може без людини.

І звiровi людина потрiбна. Всi шукають людину. Лелека прилетiв.

Жучок вилiз. Усьому рада.

– Болить, жiночки… Ой, як менi болить! Треба тихо… Труну несуть тихо… Обережно. Не стукнути об дверi або лiжко, нi до чого не доторкнутися й не вдарити. А то бiда – чекай другого небiжчика. Пом’яни, Боже, душечки iхнi. І царство iм небесне! А де ховають, там i голосять. Тут у нас все – могилки. Кругом могилки… Самоскиди гудуть. Бульдозери.