Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Коли по радiо оголошували про втрати супротивника, ми завжди радiли… А тут… Я побачила… Людина наче спала… Вiн навiть не лежав, а сидiв, напiвзiгнувшись, голова трохи на плечi. Я не знала: ненавидiти менi його чи жалiти? Це був ворог. Наш ворог! Не пам’ятаю: молодий вiн чи старий? Дуже втомлений. Через це менi було важко його ненавидiти. Я теж мамi про це розповiла. І вона знову плакала.

Дев’ятого травня ми прокинулися вранцi вiд того, що в пiд’iздi хтось дуже сильно кричав. Було ще зовсiм рано. Мама пiшла дiзнатися, що трапилося, прибiгла розгублена: «Перемога! Невже перемога?» Це було так незвично: вiйна скiнчилася, така довга вiйна.

Хтось плакав, хтось смiявся, хтось кричав… Плакали тi, хто втратив близьких, радiли вiд того, що все-таки це – Перемога! У когось була жменька крупи, у когось – картопля, у когось – буряки, – все зносили в одну квартиру. Я нiколи не забуду того дня. Отого ранку… Навiть надвечiр уже було не так…

Пiд час вiйни всi чомусь говорили тихо, менi навiть здавалося, що пошепки, а тут усi раптом почали розмовляти голосно.

Ми весь час були поряд iз дорослими, нас пригощали, нас голубили й проганяли: «Ідiть на вулицю. Сьогоднi – свято». І кликали назад. Нас нiколи стiльки не обiймали й не цiлували, як того дня.

Але я – щаслива людина, в мене повернувся з вiйни тато. Тато привiз гарнi дитячi iграшки. Іграшки були нiмецькi. Я не могла зрозумiти, як можуть бути такi гарнi iграшки нiмецькими…

Із татом я теж спробувала заговорити про смерть. Як нас бомбили, коли ми з мамою евакуювалися… Як уздовж дороги по обидва боки лежали мертвими нашi солдати.

Їхнi обличчя були прикритi гiлками. Над ними дзижчали мухи… Тисячi мух… Про мертвого нiмця… Розповiла про тата моеi подружки, який повернувся з вiйни i через кiлька днiв помер. Помер вiд хвороби серця. Нiхто не мiг зрозумiти: як можна померти пiсля вiйни, коли всi щасливi?

Тато мовчав…

«Одна жменя солi… Усе, що залишилося вiд нашого дому…»

Мишко Майоров – 5 рокiв.

Зараз – кандидат сiльськогосподарських наук.

Пiд час вiйни я любив сни… Я любив сни про мирне життя, про те, як ми жили до вiйни…

Перший сон…

Бабуся впоралася з господарськими справами… Я чекаю на цей момент. Ось вона пiдсувае стiл до вiкна, розстеляе матерiю, накладае на неi вату, накривае ii iншим шматком матерii й починае стьобати ковдру. У мене теж е робота: з одного боку ковдри бабуся вбивае цвяшки, до них по черзi прив’язуе шпагат, який натирае крейдою, а я натягаю його з iншого боку.