У війни не жіноче обличчя

Мрiяла стати актрисою. Мiй iдеал – Лариса Рейснер. Жiнка-комiсар у шкiрянiй куртцi… Менi подобалося, що вона вродлива…»

Вiра Даниловцева,

сержант, снайпер

«Моiх друзiв, усi вони були старшими, забрали на фронт… Я страшенно плакала, що залишилася сама, мене не взяли. Менi сказали: «Треба, дiвчинко, вчитися».

Але провчилися ми недовго. Декан наш невдовзi виступив i сказав:

– Закiнчиться вiйна, дiвчатка, згодом будете доучуватися. Треба боронити Батькiвщину.

На фронт нас проводжали шефи iз заводу.

Це сталося влiтку. Я пам’ятаю, що всi вагони були в зеленi, у квiтах. Пiдносили нам подарунки. Менi припало найсмачнiше домашне печиво i гарний светрик. З яким азартом я танцювала на перонi украiнський гопак!

Їхали багато дiб… Вийшли з дiвчатками на якiйсь станцii з вiдром, щоб води набрати. Озирнулися i охнули: один за одним йшли ешелони, i там самi лише дiвчата. Спiвають. Махають нам – хто косинками, хто пiлотками. З’ясувалося: чоловiкiв бракуе, полягли вони… Або в полонi.

Тепер ми замiсть них.

Мама написала менi молитву. Я поклала ii всередину медальйона. Мабуть, i допомогло – я повернулася додому. Я перед боем медальйон цiлувала…»

Ганна Миколаiвна Хролович,

медсестра

«Я була льотчицею…

Коли навчалася ще в сьомому класi, до нас прилетiв лiтак. Це в тi роки, уявляете, у тридцять шостому роцi. У той час це було дивиною. І тодi ж з’явився заклик: «Дiвчата i хлопцi – на лiтак!» Я, звiсно, як комсомолка була в передових лавах. Вiдразу записалася до аероклубу.

Батько, щоправда, категорично виступав проти. Ранiше в сiм’i нашiй всi були металургами, кiлька поколiнь металургiв-доменщикiв. І батько вважав, що металургом бути – жiноча робота, а льотчиком – нi. Начальник аероклубу дiзнався про це i дозволив покатати батька на лiтаку. Я так i зробила. Ми пiднялися з батьком у повiтря, i з того дня вiн мовчав. Йому сподобалося. Закiнчила аероклуб iз вiдзнакою, добре стрибала з парашутом. До вiйни встигла ще вийти замiж, народила дiвчинку.

З перших днiв вiйни в нашому аероклубi почалися пертурбацii: чоловiкiв забирали, а замiнювали iх ми, жiнки. Навчали курсантiв. Роботи було багато, зранку до ночi. Чоловiк мiй пiшов на фронт одним iз перших. Залишилася в мене тiльки фотографiя: стоiмо з ним удвох бiля лiтака, у льотних шоломах… Жили ми тепер удвох iз донькою, жили постiйно в таборах. А як жили? Я вранцi ii зачиню, дам кашi, i з четвертоi години ранку ми вже лiтаемо.