У війни не жіноче обличчя

Ми уявляли, що те, до чого нас поставили, – зв’язок, то дуже мало, те навiть принижуе нас, треба бути тiльки на передньому краi.

У генерала вiдразу сповзла з вуст усмiшка:

– Дiвчаточка моi! (А ви б бачили, якi ми були тодi – не iли, не спали, словом, вiн уже не як командир, а як батько з нами заговорив.) Ви, напевно, не знаете своеi ролi на фронтi, ви – нашi очi й вуха, армiя без зв’язку, наче людина без кровi.

Машенька Сунгурова першою не витримала:

– Товаришу генерал! Рядова Сунгурова, як штик, готова виконувати будь-яке ваше завдання!

Ми ii потiм так до кiнця вiйни i звали: «Штик».

…У червнi сорок третього на Курськiй дузi нам вручають прапор полку, а наш полк, сто двадцять дев’ятий окремий полк зв’язку шiстдесят п’ятоi армii, уже був на вiсiмдесят вiдсоткiв жiночий. І ось я хочу розповiсти, щоб ви мали уявлення… Зрозумiли… Що в наших душах дiялося, таких людей, якими ми були тодi, напевно, нiколи вже не буде. Нiколи у свiтi! Таких наiвних i таких щирих. З такою вiрою! Коли прапор отримав наш командир полку i дав команду: «Полку, на прапор! На колiна!», усi ми вiдчули себе щасливими.

До нас ставляться з довiрою, ми тепер такий полк, як усi, – танковий, стрiлецький. Стоiмо i плачемо, у кожноi очi сльозами налилися. Ви зараз не повiрите, з цього потрясiння весь мiй органiзм напружився, моя хвороба, а я захворiла на «курячу слiпоту», це в мене вiд недоiдання, вiд нервовоi перевтоми сталося, так ось, моя «куряча слiпота» минула. Розумiете, я наступного дня стала здоровою, я одужала, ось через таке потрясiння усiеi душi…»

Марiя Семенiвна Калiберда,

старший сержант, зв’язкова

«Тiльки-но стала дорослою… Дев’ятого червня сорок першого року менi виповнилося вiсiмнадцять рокiв, я стала дорослою.

А за два тижнi почалася ця клята вiйна, навiть за дванадцять днiв. Нас вiдправили на будiвництво залiзницi Гагра – Сухумi. Зiбрали саму лише молодь. Я запам’ятала, який ми iли хлiб. Муки там майже не було, всього намiшано, а бiльш за все – води. Полежить цей хлiб на столi, i бiля нього калюжка збираеться, ми злизували ii язиком.

У сорок другому роцi… Я добровiльно записалася на службу до евакосортувального госпiталю три тисячi двiстi один. Це був дуже великий фронтовий госпiталь, який входив до складу Закавказького i Пiвнiчно-Кавказького фронтiв i окремоi Приморськоi армii. Боi йшли дуже запеклi, поранених було багато. Мене поставили на роздачу iжi – ця посада цiлодобова, вже ранок i треба подавати снiданок, а ми ще роздаемо вечерю.