Іван Мазепа

Десь у цi роки Мазепа пише свою поему, одну з трьох що дiйшли до нас (точнiше – думу), в якiй з болем i гнiвом мiркуе про трагiчну долю Украiни. Жорстокий докiр вiн кидае своiм спiввiтчизникам:

Всi спокою щиро прагнуть,

А не в один гуж тягнуть,

Той направо, той налiво,

А всi браття, то-то диво!

Нема ж любовi, нiма ж згоди

Од Жовтоi узявши Води[49 - Маеться на увазi перша перемога Б. Хмельницкого над поляками у травнi 1648 р.];

През незгоду всi пропали,

Самi собi звоювали.

Вiн засуджував гетьманiв, що укладають союз iз невiрними, продаються за грошi полякам або прислуговують Москвi.

Така полiтика, на думку Мазепи, призводила до величезних бiд в Украiнi:

Од всiх сторiн ворогують,

Вогнем, мечем руйнують.

Од всiх нема ж зичливостi

Анi слушноi учтивостi;

Мужиками називають,

А пiдданством дорiкають.

На одвiчне питання «що робити» Мазепа вiдверто вiдповiдав: «Я сам бiдний, не здолаю» i закликав «без жадноi полiтики» взятися за руки:

А за вiру хоч умрiте,

І вiльностей боронiте!

Ця поема Мазепи, без перебiльшення, е однiею з найвiрнiших оцiнок сутi Руiни.

Працювалося з Дорошенком непросто. Хоча вiн був старший за Івана тiльки на дванадцять рокiв i свого часу теж учився в Киево-Могилянськiй академii, але вони походили з рiзних свiтiв. З юних рокiв Дорошенко служив у козацьких вiйськах, пройшовши все повстання Хмельницького вiд рядового до полковника. Суворий, жорсткий i похмурий – з ним було складно знаходити спiльну мову. Але дозволю собi припустити, що iдеали единоi, сильноi Гетьманщини, в якi так свято i безкорисливо вiрив Дорошенко, назавжди залишилися священними i для Мазепи.

Своерiдним символом цих iдей сдугував усе той же Гадяцький договiр, за який боровся батько Івана, якого тепер домагався вiд полякiв Дорошенко i до якого знову звернуться старшини Мазепи в тривожному 1707 роцi.

Дорошенко цiлком оцiнив «розторопнiсть i допитливiсть» – характеристика «Лiтопису» Самiйла Величка[50 - «для своеi росторопностi и цекавости».

– Величко С. Летопись. Т. II. С. 342.] – молодого козака. Правда, займав вiн в оточеннi гетьмана дуже своерiдне мiсце – йому довiряли, його цiнували, до нього ставилися з повагою, але офiцiйного звання не давали й тримали на деякiй дистанцii. Іван брав участь у вiйськових експедицiях Дорошенка, влiтку 1672 року очолював гарнiзон захопленого козаками Крехова[51 - Щоденник польського посольства, 27 серпня 1672 року. – Pisma do wieku J. Sobieskiego. T. II. N 425. S. 1100.