Іван Мазепа

] (в околицях Львова). Поляки зi злiстю писали, що в Креховi Мазепа вiддав католицький монастир «вороговi святого хреста на розграбування»[52 - Сiверянський лiтопис. 2003. № 5—6. Док. № 6. С. 18. У Ю. Мицика ця польська звiстка помилково датована 1669 роком, хоча вона, мабуть, вiдноситься до 1672 р.]. Але в основному вiн займався дипломатичною дiяльнiстю.

Бiографи Мазепи (навiть О. Оглоблин, Д. Яворницький та iн.) вважали, що Мазепа тiльки одного разу (чи двiчi) iздив з дорученнями гетьмана в Туреччину.

Насправдi можна говорити, що Мазепа стае основним кур’ером Дорошенка в його переговорах зi своiми татарсько-турецькими союзниками. Перша згадка про його поiздки вiдноситься до весни 1673 року. Росiяни впiймали дорошенкiвського осавула, який пiд тортурами повiдомив, що гетьман вiдправив до Криму козака, «прозвища ему Мазепа», за ордою, i що той вже прислав гiнця зi звiсткою, що хан виступае з Криму з усiею кримською i ногайською ордою[53 - Акты ЮЗР. Т. XI. № 68. С. 231.]. У вереснi того ж 1673 року Мазепу зустрiчають у Рашковi на кордонi з Молдавiею. Разом з товмачем[54 - Тобто з перекладачем.] вiн iхав з турецькоi землi, вiд султана, куди його вiдправив Дорошенко[55 - Синбирский сборник. Малороссийские дела. № 13. С. 12—13.]. Найцiкавiше, що в обох випадках Мазепу, який очолював посольства, iменують просто «козаком». Повторюся, що реальна його роль при гетьманському дворi була незрiвнянно вища.

Присяга короля Яна Казимира на Гадяцькому договорi, пiдписаному 10 червня 1659 року

Навеснi 1674 року в Переяславi призначаеться загальна рада для обрання гетьмана единоi Украiни – «обох берегiв».

Це була iсторична подiя. Очiкувалося, що правобережнi козаки теж вiзьмуть участь у виборах. Ханенко, порвавши з поляками, склав на радi клейноди. Дорошенко все ж не поiхав i послав своiм представником на раду Івана Мазепу (!) iз заявою про прийняття пiдданства Москвi. Важко сказати, як Мазепа представився на радi. У царськiй грамотi до Дорошенка говорилося: «…прислал к ним в Переясловль генерального своего писаря Ивана Мазепу…»[56 - Акты ЮЗР. Т. XII. N 112. C. 332.]. На це Дорошенко заперечував: «…послали есмi, хотя не генералного писаря, однако нам верного приятеля, господина Мазепу…»[57 - Там же. № 133. С. 425.]. Дуже прикметне формулювання! «Вiрний приятель», але «господин». Довiрчо, шанобливо, але пiдкреслено не «генерального писаря» (перша пiсля гетьмана посада в Гетьманщинi).