На нашем сайте вы можете читать онлайн «Дороги, які нас вибирають». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Дороги, які нас вибирають

Автор
Дата выхода
05 октября 2020
Краткое содержание книги Дороги, які нас вибирають, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Дороги, які нас вибирають. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Юрій Мушкетик) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Книгу спогадів Юрій Мушкетик (1929–2019) про визначальні події свого яскравого і непересічного життя писав у різні роки. Він згадує добу, яка докорінно різниться від нинішньої, проте водночас є чутливим і до ритмів тогочасного життя, змін у суспільстві, літературі, світовідчуванні самої людини. Перший розділ містить спомини про дитинство, шкільні та студентські роки. Другий – присвячений роботі Ю. Мушкетика на посаді головного редактора журналу «Дніпро», а згодом голови Спілки письменників України. У ньому письменник описує свої перші кроки на літературній ниві, співпрацю з багатьма видатними, як-от М. Рильський, О. Гончар, І. Драч та ін., і менш відомими авторами, дає оцінку їхній творчості, суто людським рисам, висвітлює трагічні та комічні події з життя письменницького середовища. Останній розділ – це окремі описи, замальовки, зауваги, міркування з різних царин життя і красного письменства. До видання увійшла остання повість Ю. Мушкетика «Недоспівана пісня (Маруся Чурай)».
Книга спогадів дасть змогу глибше зрозуміти авторський образ і сутність творів Ю. Мушкетика, тогочасний літературний процес та цензуру, стане для читачів, особливо молодих, зрізом доби.
Дороги, які нас вибирають читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Дороги, які нас вибирають без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Порала тi нивки й потiм, бо батько, повернувшись додому, працював дрiбним службовцем по всiляких установах, грошей приносив додому мало. Принесла з собою у нову родину триб життя своiх батькiв, посадила на обiйстi сад, пiдiбравши хорошi сорти яблук та груш, завела в селi помiдори (до цього iх нiхто там не знав), посадила пiд плуг картоплю. То було диво, свекруха проклинала: «пропала картопля», й проклинала сусiдка, баба Настя, яку мати пiдбила також посадити картоплю пiд плуг. І банiтували, й лаяли на чiм свiт стоiть матiр.
…Брали сiно трьома возами, ще з двома сусiдами, а воно роз’iхалося. У першому возi сусiди кинулися один на одного з вилами, мати розвела iх, а тодi стала на возi сама й уклала сiно. І тi два вози уклала. Пiдiйшов ще один сусiд, дiдок, зняв картузика: «Спаси Бiг, як ти гарно кладеш». Усе мати робила гарно, будь-яка робота горiла в ii руках.
Одначе важка щоденна праця, життя з не вельми зичливою свекрухою, дiти… – мати зчорнiла й була худа, як скiпка. Усе життя – людська пам’ять на лихе мiцна – не могла пробачити батьковi чоловiчоi провини, вчиненоi ним, коли вона побивалася бiля хвороi дитини, дiвчинки.
Вiхи материного життя – СОЗ, колгосп, працювала у бригадi, далi – полеводом у колгоспi, поки не стала головою. Вiд голодноi загибелi в тридцять третьому нас рятували подарованi батьками матерi на весiлля iкони в срiбному окладi, мiй батько викинув iх з хати, а мати пiдiбрала й сховала. У тридцять третьому однесла в Торгсин й отримала кiлька пудiв борошна, круп, трохи жирiв i цукру. Працювала на кiлькох роботах i ми таки вижили. Роботяща, як бджола i гостра, як бритва.
Ми тодi вже жили в Нiжинi – втекли туди вiд голоду, що насувався. Жили при родильному будинку. Мати там працювала водночас санiтаркою, двiрником, завгоспом. Ми з братом майже нiколи ii не бачили. Увечерi прибiгала з каструлькою супу – ii заробiток. Той суп теж рятував вiд голодноi смертi. Сам я пам’ятаю голод погано, просто дуже хотiлося iсти, я тинявся бiля лiкарняноi кухнi, й бувало, звiдти вискочить кухарка й дасть менi млинця.







