Дороги, які нас вибирають

У лiсi набачили кiлька схожих на вiльхи дерев, густо обсипаних рожево-червоними ягодами, вони були солодкавi на смак, пооб’iдалися i потiм не вилазили з «туалету», загородженого кiлками.

Командувало обiрванцями начальство високе, – це були фронтовi офiцери, якi йшли на демобiлiзацiю i яких примусили одслужити ще мiсяць. Нашою ротою командував капiтан на прiзвище Рак, вiн не йшов до строю, а стоячи на пагорбi свистiв, i всi бiгли до нього. «Рак на горi свиснув», – казали ми.

Одначе, крiм смiшного, безглуздого, було й трагiчне.

Один хлопець утопився у Сновi, його знайшли через три днi. Вiн лежав у куренi, була глупа нiч, я стояв на вартi, кричали коти, десь пугукала сова, i менi було неабияк лячно. Я причаiвся пiд кущем, виставивши поперед себе гвинтiвку з багнетом, ледве дочекався змiни. …І ще один загинув. Вiдомо: при командi «рiвняйсь», всi рiвняються у строю, викинувши гвинтiвку з багнетом поперед себе, а далi команда «струнко», гвинтiвка пiдтягнута, i – поворот налiво чи направо; а ми ослабленi, розхлябанi, один при поворотi не втягнув гвинтiвку й загородив багнета передньому в потилицю. Той пiшов до табору й по дорозi помер.

На вiдхiд нам вперше зварили рисовоi кашi та червоного компоту. Всi ми, з нашого села, склали кашу в мiй казанок, великий, батькiв, ще з часiв Першоi свiтовоi вiйни, i вилили туди компот. Секретар обкому партii вислав за своiм сином «Студебекер». Нас налiзло в кузов стiльки, що менi довелося лiзти по головах, казанок на спинi розчинився i червоно-компотна рисова юшка полилася на голови, мене гамселили в живiт, а я притьма лiз далi, поливаючи цiею юшкою iнших.

Ми верталися додому, i ще на пiдходi до села застали трагiчну звiстку, один учень з нашого класу, якого батько вiдмазав вiд таборiв, загинув – наступив у водi на протитанкову гранату, якою солдати глушили рибу i яка тодi не зiрвалася. Ми зайшли на цвинтар, стали бiля могили i тричi вистрiлили з гвинтiвок.

Так закiнчилася «вiйна».

А наступна моя любов упала немов з неба. Була це дiвчина на клас молодша, якщо я залишався хлопчаком, то вона вже – дiвка.

Звали ii Галка. Дiвка замашна, красива, умiла крутити хлопцям голови, i крутила, й вони грали до неi. А було так.

Приiхали з району з райкому комсомолу i районного комiтету фiзкультури вiдiбрати учнiв на обласнi спортивнi змагання. Профанацiя, адже районних змагань не проводили, аби вiдiбрати кращих, може, й через те, що в районi було три середнi школи, а у восьмих-дев’ятих класах майже самi дiвчата.