Гетьманський скарб

Райцi взяли Клима пiд арешт.

Полковник наказав усiм вкладатися спати, але нiхто з нас так i не заснув до самого ранку. Не знаю, що думали iншi, а я думав про Улясю: не знав, чим скiнчиться ця справа, але був безмежно вдячний iй за довiру й заступництво. На таке здатна тiльки добра й чиста душа. Просив у Небесного Вiтця iй всього-всього, чого вiн може послати людинi, думав про неi з великою нiжнiстю й зачудуванням. Але й страх не полишав мене. А що, як вкрадене не знайдуть i пiдозра повернеться на мене?

Ранком до Полуботка знову прийшли отаман та вiйт i запитали, що чинити.

– Чинiть не мою волю, – вiдказав полковник. – Я вимагаю скутечноi справедливостi, i все.

Отаман покликав Пшеничного та його жiнку й оголосив, що опiвднi будуть чинити суд над ними всiма: Пшеничним, його малжонкою та сином, чинитимуть суд в присутностi всiеi громади, всi Пшеничнi мають скласти в церквi присягу на хрестi та Євангелii.

Я бачив, як обмертвiли Пшеничний i його жiнка, вони стояли живi i вже мертвi, вони могли не складати присяги – присягу складае тiльки людина, спiймана на злому вчинку, iх на крадiжцi не спiймав нiхто, i сина також, хоч вiн i не частувався з гостями, а кудись вiдвихувався.

По тому, як пiшли отаман та вiйт, Пшеничний заметушився, заметався, покликав до хати Полуботка, але той, передбачаючи, що скаже Пшеничний, закликав обох осавулiв; Пшеничний не хотiв говорити при них, а потiм щось таке забелькотiв, мовляв, грошi, може, i взяв Клим, i просив не робити ганьби, а пообiцяти на iконi, що нiкому нiчого не скажуть, а вiн поверне грошi та коштовностi.

– То ти вже й так зiзнався, – сказав Полуботок.

– Я не зiзнався, – знову одпирався Пшеничний. – Кажу, може, iх взяв Клим…

– А нащо ж твоя малжонка напувала козакiв? – запитав полковник.

– Це вже тодi, як сталося… Спочатку вона тiльки частувала вечерею…

– Ну ось, ти таки й зiзнався, – сказав полковник.

– А що мав робити, – похилив сиву голову Пшеничний… – Мiй син…

– І грошi чималi. Коштовностi… – додав осавул. – Знадобилися б також. Хоч… Чого ще тобi треба? Маеш двiр i маеш хутiр, винокурню на три казани, i хату в лiсi, i воли, й стоги…

– Менi – нiчого… Це вiн…

Пiшли на хутiр i вiдкопали захованi в трьох мiсцях грошi та коштовностi.